ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2014 року Справа № 918/1471/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКота О.В.суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р.у справі№ 918/1471/13 господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Орія"доДочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД"простягнення 16 814,39 грн. заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Орія" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД" про стягнення 16 814,39 грн., з яких: 15 170,00 грн. основного боргу, 1 150,64 грн. пені, 493,75 грн. відсотків річних.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.10.2013р. (суддя Андрійчук О.В.) позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 170,00 грн. основного боргу, 493,75 грн. трьох процентів річних, 1 602,82 грн. судового збору, 465,80 грн. витрат на послуги адвоката; у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 150,64 грн. пені відмовлено.
Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 258, 267, 525, 530, 610 - 612, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, отриманого від позивача за договором поставки від 25.06.2012р. № 2506/1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд виходив з того, що позивач звернувся із вказаною вимогою з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Окрім цього суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати з оплати адвокатських послуг у розмірі 2 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними порівняно з ціною позову.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.07.2013р. (головуючий суддя Юрчук М.І., судді Василишин А.Р., Мельник О.В.) рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.2013р. скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 170,00 грн. основного боргу, 945,02 грн. пені, 493,75 грн. трьох процентів річних, 1 699,34 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1 975,40 грн. витрат на послуги адвоката, 849,62 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Задовольняючи позов у частині стягнення пені в розмірі 945,02 грн., нарахованої за період з 20.09.2012р. по 18.02.2013р., суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач у цій частині позовних вимог звернувся до суду в межах строку позовної давності. Крім того апеляційний суд встановив, що витрати позивача на оплату послуг адвоката є співрозмірними, а тому підлягають частковому стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погодившись з постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 43, 33 Господарського процесуального кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України, статті 258 Цивільного кодексу України, а також на неправомірне застосування апеляційним судом положень пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". При цьому скаржник наголошує на безпідставності стягнення апеляційною інстанцією пені у розмірі 945,02 грн., з огляду на пропуск позовної давності в цій частині позовних вимог. Крім того скаржник зазначає про необґрунтованість висновку апеляційного суду стосовно стягнення з нього на користь позивача витрат з оплати адвокатських послуг у розмірі 1 975,40 грн.
Від ТОВ "Орія" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.06.2012р. між ТОВ "Орія" (продавець) та ДП "Рівненський облавтодор" в особі філії "Дубенська ДЕД" (покупець) укладено договір поставки № 2506/1 (далі - договір), у відповідності до умов якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар, а останній зобов'язався прийняти його та оплатити.
Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2, підпункту 4.1. пункту 4 договору найменування та кількість товару, а також ціна за одиницю товару і загальна вартість окремої партії вказуються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Покупець проводить 100-відсоткову попередню оплату за товар або за усною домовленістю не пізніше чим через 7 банківських днів після отримання товару (підпункт 4.2. пункту 4 договору).
Позивач на виконання умов договору поставки від 25.06.2012р. № 2506/1 передав відповідачу товар (бордюр дорожній) на загальну суму 35 670,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 27.06.2012р. № 12 (на суму 6 960,00 грн.) та видатковою накладною від 08.08.2012р. № 22 (на суму 28 710,00 грн.), підписаними сторонами без будь-яких заперечень і зауважень а також довіреностями від 25.06.2012р. № 143, від 30.07.2012р. № 164, виданими на отримання вказаного товару.
Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.
Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 25.06.2012р. № 2506/1 не сплатив у повному обсязі вартість товару, поставленого позивачем за видатковою накладною від 08.08.2012р. № 22, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 15 170,00 грн., що відповідачем не спростовано належним чином.
За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сервисы для юристов