Постанова ВГСУ від 02.12.2014 року у справі №922/2118/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 922/2118/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 рокуу справі№ 922/2118/14 господарського суду Харківської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"простягнення 42499,38 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Мандригеля Р.С.,

від відповідача: Зубрич Д.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Харківської області , в якій просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 34 824,96грн., пеню в розмірі 2 670,56грн., збитки від інфляції в розмірі 2 381,96 грн., 3% річних в розмірі 2 621,90 грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 51/4-17/06-729 від 01.11.2006р., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.07.2014 року у справі № 922/2118/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 34 824,96 грн. основного боргу, 2 380,85 грн. збитків від інфляції, 2 621,90 грн. 3% річних, 1 712,15 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2 670,56 грн. та збитків від інфляції в розмірі 1,11 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Харківміськгаз" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 16.07.2014 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 листопада 2006 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" (відповідач) було укладено договір оренди індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) за № 51/4-17/06-729 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком № 1 до цього договору, що знаходиться на балансі позивача, залишкова вартість якого станом на 30.09.2006р., згідно бухгалтерського обліку, становить 120 876,79 грн. та відображається в акті приймання-передачі майна.

22.12.2008р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) № 51/4-17/06-729, якою сторони дійшли згоди внести до основного Договору доповнення, зокрема реквізити (розрахунковий рахунок) ДК "Газ України".

Згідно з пунктом 1.2 Договору, передача майна в оренду здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту підписання даного договору та оформлюється актом приймання-передачі, в якому зазначається технічний стан орендованого майна та інші дані. Акт приймання-передачі підписується обома сторонами.

У відповідності до пункту 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі бухгалтерських даних щодо вартості майна і становить за базовий місяць оренди суму 3021,92 грн. (Додаток № 2 до цього Договору). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України і становить за базовий місяць оренди 604,38 грн. Загальна сума орендної плати за базовий місяць оренди визначена у розмірі 3626,30 грн.

Пунктом 3.2. Договору обумовлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за цей місяць.

А згідно з пунктом 3.3. Договору орендна плата перераховується відповідачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставленого рахунку-фактури позивача. У відповідності до пункту 5.2. Договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендну оплату.

Судами також встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором оренди виконав в повному обсязі та передав відповідачу в оренду майно, що підтверджується актом приймання передачі від 01.11.2006р.

Відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів виконував не в повному обсязі та не своєчасно, у зв'язку з чим в нього утворилась заборгованість в розмірі 34 824,96грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 34 824,96 грн., 3% річних в сумі 2621,90 грн. та 2380,85 грн. інфляційних на підставі ст. 525, ст. 625 Цивільного кодексу України. Відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 2670,56 грн., господарський суд, врахувавши заяву відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, зазначив, що позивачем порушено строк позовної давності відносно неї, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, місцевий суд здійснив перерахування інфляційних, нарахованих позивачем на підставі ст..625 ЦК України, та задовольнив частково в цій частині позовні вимоги в сумі 2380,85 грн. за період з жовтня 2011 р. по квітень 2014 р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема із договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 Господарського кодексу України є договір.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.