Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №922/1293/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 922/1293/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№922/1293/16 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика"доТовариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000" простягнення коштів за участю представників:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Гефест-2000" про стягнення вартості шкоди у розмірі 48 713, 69 грн. завданої внаслідок неналежного виконання умов договору № 02/02/16 про транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України від 02.02.2016 року на підставі статті 924 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2016 по справі №922/1293/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, приписів статті статей 924, 1166 Цивільного кодексу України, враховуючи те, що перевізником є саме позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика", дійшов висновку, що позивачем у даній справі не доведено вини саме відповідача та свого права на відшкодування та заявлений розмір збитків саме відповідачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 22, 924 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що:

- між позивачем, як експедитором та відповідачем, як перевізником було укладено договір з перевезення вантажу у спрощений спосіб шляхом надсилання позивачем заявки на перевезення електронними засобами зв'язку та подальшого підтвердження прийняття її до виконання відповідачем, а тому є незрозумілими висновки судів про те, що саме позивач є перевізником;

- позивачем в ході розгляду справи до матеріалів справи в обґрунтування вартості завданої шкоди (втраченого вантажу) було надано рахунок на оплату №1223 від 08.04.2016 року від вантажовідправника, а також рахунок вартості виявленої нестачі вантажу від 08.04.2016 від замовника перевезення на адресу експедитора/позивача суму 48 713,69 грн.;

- відповідачем, як перевізником були порушені взяті на себе зобов'язання, які визначені умовами транспортної заявки, з обставин справи вбачається, що саме перевізник не вчинив всіх належних та достатніх дій щодо схоронності вантажу під час транспортування, що на думку скаржника, свідчить про наявність в діях відповідача вини в невиконанні зобов'язань з доставки вантажу вантажоодержувачу без втрат;

Крім цього, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин приписи статті 1166 Цивільного кодексу України, оскільки остання встановлює загальні правила відшкодування шкоди.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега Логістика" (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дайрект Логістик Сервіс" (далі - замовник) було укладено договір № 02/02/16 про транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів автомобільним транспортом на території України (том 1, а.с. 36-39).

Відповідно до пункту 11.1 договору, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно пункту 1.1. договору, експедитор зобов'язується доставити ввірений йому замовником вантаж у встановлений цим договором строк до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник і зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Пунктом 2.1. договору, сторони узгодили, що замовник завчасно до дати запланованого завантаження подає експедитору заявку на перевезення (далі - заявка) у письмовій формі факсом або електронною поштою, яка є додатком до цього договору та його невід'ємною частиною. Сторони підтверджують, що всі підписані сторонами та скріплені їх печатками заявки, передані електронним/фасковим зв'язком, мають юридичну силу до обміну оригіналами І документів, що передаються сторонами один одному негайно.

Заява повинна містити інформацію про наступне: маршрут, адреса вантажовідправника та вантажоодержувача, дату і місце завантаження/розвантаження автомобіля, П.І.Б. відповідальних осіб, номери їх мобільних телефонів, опис вантажу, тип потрібного рухомого складу, вартість перевезення, додаткові або особливі умови крокетного перевезення, час, узгоджений сторонами (пункт 2.2. договору).

Згідно пунктом 3.4. договору, експедитор зобов'язаний забезпечити збереження вантажу на шляху слідування з моменту прийняття вантажу до перевезення і до моменту видачі його вантажоодержувачу, уповноваженому замовником.

Пунктом 3.8. договору, встановлено, що експедитор зобов'язаний слідкувати і контролювати якість завантаження, укладки та пакування вантажу в автомобілі так, щоб виключити його псування, бій, пошкодження, втрату вантажу відповідно до діючого законодавства, але з урахуванням положень цього договору.

Згідно пунктом 7.1. договору, експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення до моменту видачі вантажотримувачу, який зазначений в товарно-транспортних документах. Експедитор несе відповідальність за дії осіб, що залучаються до виконання цього договору, у розмірі і на умовах, передбачених цим договором та чинним законодавством, як за свої власні.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у випадку псування або втрати вантажу експедитор відшкодовує вартість зіпсованого або втраченого (або і те й інше) вантажу, а також відшкодовує збитки, понесені замовником в результаті цього.

Судами також було встановлено, що 06.04.2016 року замовник подав експедитору письмову заявку № 73 на надання транспортних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом (том 1, а.с. 40).

Згідно умов даної заявки, маршрут перевезення: м. Бровари - м. Харків. Як зазначено у додаткових умовах, водій транспортної компанії зобов'язаний бути присутнім при завантаженні/вивантаженні і рахувати кількість завантажуваного/вивантажувано товару, несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту завантаження та до повного вивантаження автомобіля. Підпис водія в товарно-транспортній накладній є доказом того, що водій рахував кількість завантаженого товару та повністю з ним згоден. Наявність пломби та її цілісність не є аргументом або доказом того, що вантаж не піддавався вилученню.