Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №914/685/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 914/685/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.08.2016у справі№914/685/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПриватного підприємства "Енергозахід"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 15 028, 49 грн. заборгованості за участю представників:

позивача: не з'явилися;

відповідача: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

У березні 2016 р. Приватне підприємство "Енергозахід" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 10 000, 00 грн. основного боргу на відшкодування транспортних витрат, 540, 00 грн. інфляційних втрат, 375, 62 грн. - 3% річних, 1 880, 55 грн. - 24 % річних та 2 232, 32 грн. пені, що разом складає 15 028, 49 грн. на підставі приписів статей 526, 546, 547, 549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 229 Господарського кодексу України, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 511/14-В-02 постачання вугільної продукції від 05.11.2014 щодо оплати транспортних витрат, пов'язаних з поставкою вугілля.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.05.2016 по справі №914/685/16, залишеним без змін постановою Львівської апеляційного господарського суду від 02.08.2016, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача: 10 000, 00 грн. основного боргу, 1880, 55 грн. - 24 % річних, 540, 00 грн. інфляційних втрат та 1 129, 96 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи, приписів статті 61 Конституції України, статей 509, 610, 612, 614, 625, 627, 628, 638, 639 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України, враховуючи умови договору та обставини, встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі № 914/2622/15 дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП «Енергозахід» в частині стягнення 10 000, 00 грн. основного боргу, 1880,55 грн. - 24 % річних, 540, 00 грн. - інфляційних втрат.

В частині стягнення 375, 62 грн. 3 % річних суд відмовив, оскільки умовами договору визначений інший розмір процентів річних (24%), а одночасне стягнення і 3%, і 24 % річних законом не передбачено.

В частині стягнення пені суд відмовив з тих підстав, що нарахування пені за період з 10.09.2015 по 10.03.2016 суперечить частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 509, 512, 527, 528, 553, 909 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не є перевізником у спірних правовідносинах, тому немає підстав для сплати йому транспортних послуг.

Крім цього, заявник касаційної скарги вважає неправомірними посилання судів першої та апеляційної інстанції на встановлені обставини рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі № 914/2622/15, оскільки цим рішенням встановлено факт оплати відповідачем поставленого йому вугілля з порушенням строків оплати, тому відсутні підстави для стягнення суми основного боргу.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2014 ПП «Енергозахід» (постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (покупець) уклали договір №511/14-В-02 постачання вугільної продукції, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити (передати у власність), а покупець прийняти і оплатити поставлене кам'яне вугілля марки ГР (ДГР) 0-200 мм в кількості 1000, 0 т.

За домовленістю сторін постачання товару здійснюється до 31 грудня 2014 року (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору постачальник може за свої кошти провести розрахунки з вантажоперевізником по поставці товару до місця призначення, при цьому покупець відшкодовує постачальнику усі транспортні витрати, пов'язані з доставкою товару.

Товар вважається прийнятим, якщо протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання товару від перевізника покупець не заявив письмово претензію про невідповідність товару за кількістю та якістю. Дата прийомки товару за кількістю є дата отримання товару покупцем від перевізника. Покупець має право перевірити якість товару протягом 3 (трьох) днів з моменту надходження товару на станцію призначення та/або отримання його від перевізника (пункт 3.4. договору).

Відповідно до пункту 5.2.2. договору, покупець оплачує кожну партію товару і транспортні витрати на умовах відстрочення платежу до 10 календарних днів, якщо інше не визначено у специфікації на окрему партію товару.

Пунктом 6.3.3 договору №511/14-В-02 постачання вугільної продукції 05.11.2014 року передбачено, що за порушення строків оплати товару та транспортних витрат, встановлених пунктом 5.2.2. цього договору, понад 20 днів, покупець повинен сплатити постачальнику річні у розмірі 24%, нараховані на суму боргу за товар та транспортні витрати.

Судами встановлено, що згідно з видатковою накладною № 33 від 28.11.2014, підписаною представниками позивача і відповідача, підписи яких скріплені печатками двох сторін, на виконання договору №511/14-В-02 від 05.11.2014, позивач поставив, а відповідач прийняв вугілля марки ГР 0-200 в кількості 277 т загальною вартістю 137 408, 62 грн. та послуги з його перевезення у 4-х вагонах до ст. Поташ на суму 30 898, 60 грн., разом на суму 201 968, 66 грн. (з ПДВ).

Відповідач сплатив позивачу 191 968, 66 грн., а саме: 01.12.2014- 141 514, 18 грн., 11.03.2015 - 16 000, 00 грн., 29.04.2015 - 24454, 48 грн., 28.05.2015 - 10 000, 00 грн., що підтверджено виписками банку з рахунку позивача та не заперечується сторонами .

В подальшому, позивач звертався до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 10 000,00 грн. за поставлене згідно з видатковою накладною № 33 від 28.11.2014 вугілля, а також про стягнення 33 149,95 грн. інфляційних втрат, 24% річних та пені.

Проте, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.10.2015 у справі № 914/2622/15, яке набрало законної сили, відмовлено в позові в частині стягнення 10 000,00 грн. заборгованості за вугілля з тих підстав, що відповідач оплатив вартість поставленого вугілля в повній сумі.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 10 000, 00 грн. основного боргу на відшкодування транспортних витрат, 540, 00 грн. інфляційних втрат, 375, 62 грн. - 3% річних, 1 880, 55 грн. - 24 % річних та 2 232, 32 грн. пені, що разом складає 15 028, 49 грн. на підставі статей 526, 546, 547, 549, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 229 Господарського кодексу України, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 511/14-В-02 постачання вугільної продукції від 05.11.2014 щодо оплати транспортних витрат, пов'язаних з поставкою вугілля.

Відповідно до приписів частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з приписами частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.