Постанова ВГСУ від 02.10.2014 року у справі №902/373/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року Справа № 902/373/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - Мартиненка О.О., Черняка А.Г., Рекуна А.І.

відповідача - Хоменка О.А., Адріанова В.В.

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "Стояни" на рішення господарського суду Вінницької області від 19 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року у справі за позовом ТзОВ "Торговий дім "Насіння" до ТзОВ "Стояни" про стягнення 273 041, 98 грн. та за зустрічним позовом ТзОВ "Стояни" до ТзОВ "Торговий дім "Насіння" про стягнення 200 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до відповідача про стягнення 273041,98 грн. заборгованості за поставлене насіння кукурудзи, з яких 216789,55 грн. становить сума боргу, 12894,52 грн. - пені та 43357,91 грн. - штрафу.

23 квітня 2014 року відповідач звернувся до господарського суду Вінницької області з зустрічною позовною заявою до позивача про стягнення 200000 грн. заборгованості, які були перераховані як часткова оплата за договором поставки насіння, посилаючись на те, що поставлене насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62240,40 грн. не належить до відповідного сорту; замість вказаних гібридів йому, всупереч умовам специфікації до договору, були поставлені інші сорти (гібриди), тому він має право відмовитись від договору та повернути раніше сплачені грошові кошти (а.с.32-34).

Заявою, поданою до суду 6 травня 2014 року про збільшення розміру позовних вимог, ТзОВ "Торговий дім "Насіння" просило суд стягнути з ТзОВ "Стояни" на свою користь 289303,71 грн. заборгованості, з яких 216789,55 грн. становить сума основного боргу, 16369,10 грн. - пені, 43357,91 грн. - штрафу, 9009,67 грн. - інфляційних, 3777,48 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 19 травня 2014 року (суддя Мельник П.А.) первісний позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача за первісним позовом на користь позивача 216 789,55 грн. суми основного боргу, 13 904,06 грн. пені, 43357,91 грн. штрафу та 5 481,02 грн. судового збору. В стягнені 9009,67 грн. інфляційних втрат відмовлено. В стягненні 3777,48 грн. 3% річних та 2465,04 грн. пені відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 6 серпня 2014 року рішення суду скасоване в частині відмови в стягненні 9009,67 грн. інфляційних втрат та 3777,48 грн. 3% річних. В решті частині рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2012 року між сторонами у справі був укладений договір №12-1812/пр171сг, згідно умов якого продавець (позивач за основним позовом) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача за первісним позовом товар, а ТзОВ "Стояни" зобов'язалося прийняти товар та оплатити його вартість в розмірі та умовах передбачених укладеним договором та Додатками до нього.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору сторони передбачили, що загальна вартість товару повинна бути сплачена покупцем у строк, встановлений в додатках до цього договору.

Умовами Додатку №3 до основного договору передбачено, що відповідач зобов'язаний сплатити вартість товару в наступні строки: 10 % загальної вартості в строк до 21.12.2012 року, 40 % загальної вартості - до 20.02.2013 року, 50 % загальної вартості - до 01.11.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору продавець поставив покупцеві насіння кукурудзи DКС 3511 в кількості 215 посівних одиниць на суму 354 549,15 грн. та насіння кукурудзи DКС 2870 в кількості 40 посівних одиниць на суму 62 240,40 грн., всього на загальну суму 416 789,55 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною Н-ВК-2304-010 від 23.04.13 року та довіреністю на представника відповідача № 5 від 15.04.2013 року на отримання товару (а.с.15-16).

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій, в порушення умов укладеного договору відповідач за основним позовом свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши тільки 200000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Тому, решта сума боргу становить 216 789,55 грн.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача за основним позовом на користь позивача несплаченої ним решти суми боргу в розмірі 216 789, 55 грн.

Також, у зв'язку з порушенням відповідачем за основним позовом строків оплати поставленого позивачем товару, позивач за основним позовом нарахував відповідачеві 16 369,10 грн. пені за період з 01.10.2013 року по 01.05.2014 року (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та 20 % штрафу в сумі 43 357,91 грн. за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).