ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2014 року Справа № 925/2093/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Демидової А.М.,
суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
Прокопанич Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФермерського господарства "Зустріч"на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 07.03.2014 р. (суддя Грачов В.М.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 р. (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.)у справі№ 925/2093/13 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Сяйво"доФермерського господарства "Зустріч"провизнання правочину недійсним та визнання відсутності правовідношенняза участю представників: від позивача Прудивус М.А., довіреність б/н від 01.08.2014 р.від відповідача Жвавий П.М. - голова Фермерського господарства "Зустріч"
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.06.2014 р. у справі №925/2093/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної фірми "Сяйво" (далі - ТОВ ВТФ "Сяйво") до Фермерського господарства "Зустріч" (далі - ФГ "Зустріч") задоволено частково, а саме: визнано недійсним з моменту укладення договір збереження сільськогосподарських культур б/н від 04.05.2008 р.; відмовлено в частині визнання відсутніми правовідносин за вказаним договором.
Оскаржувані судові акти мотивовані порушенням приписів ч.1 та ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України при укладенні оспорюваного правочину.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями місцевого та апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, ФГ "Зустріч" посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді: Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Воліка І.М., касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 02.09.2014 р.
Розпорядженням Секретаря першої судової палати №02-05/379 від 01.09.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, для розгляду справи №925/2093/13 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.
В судове засідання 02.09.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив скасувати рішенням господарського суду Черкаської області від 26.06.2014 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 р. у справі №925/2093/13 та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, просив залишити без змін судові акти винесені господарськими судами попередніх інстанцій у справі №925/2093/13.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору збереження сільськогосподарських культур б/н від 04.05.2008 р. та визнання відсутніми правовідносин за вказаним договором.
Так, позовні вимоги мотивовані наступним:
- вказаний договір від імені позивача та відповідача укладено Жвавим П.М., як директором ТОВ ВТФ "Сяйво" та головою ФГ "Зустріч";
- договір б/н від 04.05.2008 р. не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Даний припис викладено в ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Сервисы для юристов