Постанова ВГСУ від 02.07.2014 року у справі №910/978/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року Справа № 910/978/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі), Міщенка П.К., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постанову та ухвалувід 08.04.2014 р. Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р. господарського суду м. Києва у справі№ 910/978/13 господарського суду м. Києва

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Портофарм-інвест", м. Київ до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпроект", м. Київпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Петченко І.В. в судовому засіданні взяв участь представник:

ТОВ "Портофарм-інвест"Конихов О.О., довір.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.01.2013 року порушено провадження у справі № 910/978/13 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпроект" (далі - Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Портофарм-інвест"(далі-Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 21.08.2013 року, Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а його ліквідатором призначено арбітражного керуючого Петченко І.В., яку зобов'язано вчинити відповідні дії у ліквідаційній процедурі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.01.2014 року (суддя - Д.В. Мандичев) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства, ухвалено ліквідувати юридичну особу банкрута - Товариство, а провадження у справі припинено.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-Інспекція, ДПІ) звернулася до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 22.01.2014 року та повернути справу про банкрутство Товариства на стадію ліквідаційної процедури.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 року (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Остапенко О.М., Шипко В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Києва від 22.01.2014 року - без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду м. Києва від 22.01.2014 року, так і постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2014 року та повернути справу про банкрутство на стадію ліквідаційної процедури.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 41, 49 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 року, ст. 4 Податкового кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника ініціюючого кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Затверджуючи звіт ліквідатора Боржника, ліквідаційний баланс останнього та припиняючи провадження у справі про банкрутство Товариства, місцевий суд встановив, що у ліквідаційній процедурі були виконані всі дії з розшуку майна Боржника, однак майна, грошових коштів та інших активів у Товариства не виявлено, що відображено в ліквідаційному балансі. У справі були визнані вимоги двох кредиторів - ініціюючого та ДПІ, однак за відсутністю майна та активів у Боржника такі вимоги погасити неможливо. Скарг же на дії ліквідатора не надходило. Апеляційним судом вказані висновки підтримані у повному обсязі.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками судів, оскільки вони зроблені з порушенням та неналежним застосуванням норм законодавства та всупереч обставин справи.

Так, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи провадження у даній справі порушено в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін) та здійснювалось за загальною процедурою, а провадження тривало на стадії розгляду та затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника, розгляд та затвердження яких відбувалось вже в порядку норм закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 року (п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 р. № 4212- VІ).

Між тим, перевірка обґрунтованості та правомірності порушення провадження у справі на цій стадії не суперечить нормам діючого законодавства.

Так, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як наявність та підтвердженність належними доказами грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, та безспірність цих вимог є обов'язковим відповідно до Закону про банкрутство та складає предмет спору у відповідній справі про банкрутство.

Виходячи з правового аналізу норм ст.ст. 16, 67, 68, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі дослідження правовідносин, що виникли між сторонами за векселем та дослідженні обставин, чи виникли зобов'язання за таким векселем, господарському суду у матеріали справи або для огляду має надаватись оригінал векселю.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, оригінал векселю, зобов'язаннями на підставі якого обґрунтовані кредиторські вимоги ініціюючого кредитора до Боржника та лише копія якого містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 19), у справу не надавався та судами попередніх інстанцій не досліджувався, хоча ухвалою від 18.01.2013 оригінал цього векселю був витребуваний у ініціюючого кредитора (т. 1 а.с. 1-2).

Таким чином, за відсутністю дослідження з боку місцевого суду саме оригіналу вказаного векселю, висновок місцевого суду про підтвердженність грошових вимог ініціюючого кредитора до Боржника є хибним та не відповідає вимогам ст.ст. 47, 32-34, 43 ГПК України та ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.

До викладеного слід додати наступне.

Відповідно ж до п. 2 ст. 75 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі простий вексель передбачає безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей.

Отже, також мають бути підтверджені підстави для виникнення зобов'язання сплатити визначену у векселі суму грошей (виконання правочину, виникнення договірних зобов'язань тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування підстав для виникнення заборгованості у Боржника перед Кредитором до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, був наданий договір доручення з комерційного представництва ініціюючим кредитором Товариства від 13.08.2012 року, в оплату невиконаних останнім перед кредитором фінансових зобов'язань, за якими і був виданий згаданий вексель (т. 1 а.с. 34-36). Однак судами не було встановлено факту виконання робот або надання послуг ініціюючим кредитором за таким договором, а також суди не послались на відповідні докази у справі (акт приймання-передачі тощо).

Отже, виходячи з вказаного всупереч наведених норм, на момент порушення та під час здійснення провадження у даній справі, кредиторські вимоги ініціюючого кредитора до Боржника не були підтверджені у розумінні викладених приписів Закону про банкрутство.

Зазначене вище свідчить про те, що справа про банкрутство Товариства була порушена за відсутністю передбачених ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство підстав для її порушення.