ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2014 року Справа № 908/221/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.,суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід07.04.2014р.у справі№908/221/14Господарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МІК"доПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго"простягнення сумиза участю
- позивача:Харцизова Т.В. (довіреність від 24.03.2014р.)- відповідача:Батиль Г.М. (довіреність від 23.12.2013р.), -В С Т А Н О В И В:
Звернувшись в суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - відповідач) 91 990,20 грн. заборгованості, 13 079,50 грн. пені, 2 818,28 грн. трьох відсотків річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов'язків в частині оплати постановленого позивачем товару, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, що стало також підставою для нарахування позивачем відповідачу трьох відсотків річних та пені.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.02.2014р. (суддя Носівець В.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.04.2014р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Стойка О.В., судді Діброва Г.І., Чернота Л.Ф.), позов задоволено частково, стягнуто 91 990,20 грн. заборгованості, 8 262,26 грн. пені, 2 790,14 грн. трьох відсотків річних, в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.08.2012р. між сторонами укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №З120 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався у 2012 році поставити відповідачу товар, зазначений в специфікації, а відповідач - прийняти та оплатити такі товари 18.21.3. Одяг робочий інший 4 лота (далі - товар) 2012 року виготовлення, в кількості, асортименті та за ціною згідно із специфікацією (п.1.1. Договору).
За умовами п.4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем поставленого відповідачу товару протягом 60 календарних днів після його постачання на склад відповідача, проведення вхідного контролю товару та пред'явлення позивачем рахунку на оплату товару.
За змістом п.п. 5.5, 5.6 Договору товар вважається поставленим відповідачу з дати підписання сторонами видаткових накладних. Право власності на товар виникає у відповідача в момент підписання видаткових накладних. Позивач надає відповідачу одночасно з товаром, що поставляється, видаткову накладну на товар, документ про якість, товарно-транспортну накладну за формою №1-ТН.
Між сторонами підписана та погоджена специфікація Лот №1 до Договору, якою погоджені умови про предмет Договору, його кількість та вартість.
Позивачем, на виконання умов Договору в період з листопада 2012р. по січень 2013р. було поставлено вказаний товар на загальну суму 972 275,28 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-11/29/14 від 29.11.2012р. на суму 188 523,60грн., №РН-12/07/08 від 07.12.2012р. на суму 91 990,20грн., №РН-12/13/01 від 13.12.2012р. на суму 55 890,78грн., №РН-12/26/11 від 26.12.2012р. на суму 364 680,96грн., №РН-12/29/01 від 29.12.2012р. на суму 97 967,10грн., №РН-01/10/07 від 10.01.2013р. на суму 6 161,70грн., №РН-01/10/08 від 10.01.2013р. на суму 74 637,54грн. та №РН-01/30/06 від 30.01.2013р. на суму 92 423,40грн., які підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар та його фактичне отримання.
Поставлений за вказаними видатковими накладними товар прийнято уповноваженими відповідачем особами на підставі довіреностей №960 від 07.12.2012р., №975 від 13.12.2012р., №1010 від 26.12.2012р., №1020 від 29.12.2012р., №3 від 10.01.2013р. та №30 від 30.01.2013р.
За накладною №1 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 04.01.2013р. відповідачем повернуто позивачу товар на суму 98 585,10 грн.
Оплату за поставлений товар відповідачем було здійснено частково - у розмірі 781 699,98 грн.
Пунктом 7.4. Договору встановлено, що за порушення покупцем строку розрахунку за товар, обумовленого п.4.1. Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Вважаючи, що відповідачем не виконано своїх договірних обов'язків щодо оплати поставленого товару в повному обсязі, суди дійшли висновку, що у останнього перед позивачем утворилась сума заборгованості в розмірі 91 990,20 грн., доказів оплати якої не надано.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що відповідач прийняв товар без зауважень, тому відповідно до умов договору повинен був його оплатити, розрахунок пені, здійснений позивачем, судом був визнаний обґрунтованим частково, оскільки нарахування штрафних санкцій згідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України повинно припинятись через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а розрахунок трьох відсотків річних неправомірно включав в себе день фактичної сплати суми заборгованості, що також протирічить пунктам 1.4 та 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2012р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.
Як встановлено судами, відповідно до пункту 6.1.2. Договору покупець зобов'язався приймати поставлені товари згідно з інструкціями №П-6 та П-7.
Відповідно до п.14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої Держарбітражем при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції за якістю і комплектності здійснюється в точній відповідності із стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.), що поставляється. Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті вказується, які документи відсутні.
При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що поступила, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам), договору або даним, вказаним в маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 даної Інструкції), одержувач призупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. (п.16 вказаної Інструкції).
В п.12 та п.16 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої Держарбітражем при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6, містяться подібні правила.
Вищевказані акти, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не складались.
Сервисы для юристов