Постанова ВГСУ від 02.06.2015 року у справі №916/3916/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа № 916/3916/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Селівон В.І. дов. від 22.04.2015р. № 03/2/294від відповідачів:1)не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) 2) Малофеєв Ю.М. дов. від 1.08.2014р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення Господарського суду Одеської області від 4.12.2014р. та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.03.2015р.у справі№ 916/3916/14за позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" Приватного малого підприємства "Лоцмен" провизнання недійсним договору У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.05.2015р. № 02-05/335 для розгляду справи № 916/3916/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та Приватного малого підприємства "Лоцмен" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору суборенди нерухомого майна №299 від 01.02.2013р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.12.2014р. (суддя Гуляк Г.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.03.2015р. (головуючий суддя Ліпчанська Н.В., судді Лисенко В.А., Мацюра П.Ф.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду І інстанції та постанова апеляційного суду обґрунтовані приписами статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. При цьому суди зазначили, що обґрунтовуючи позовні вимоги Банк не довів наявність підстав для правового захисту його інтересів в межах даного спору.

Не погодившись з рішенням суду І інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що оспорюваний договір є недійсним як фіктивний, оскільки спрямований на ухилення від проведення розрахунків боржника із кредиторами, зокрема Банком.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та Приватним малим підприємством "Лоцмен" укладено договір суборенди нежилого приміщення № 299, за умовами якого (п.п. 1.1, 2.1 даного Договору) ПрМП „Лоцмен" передав, а ТОВ "Аквавінткс" прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - складське приміщення площею 2109,00 кв.м., частина з якого становить підсобне приміщення площею - 27,9 кв.м., розташоване за адресою: Одеська область, Овідіопольский район, пос. Великодолинске, вул. Мізікевича, буд.57 на строк до 28.02.2013р.

На виконання умов договору суборенди нежитлового приміщення № 299 від 01.02.2013 р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі від 01.02.2013 р., згідно якого ПрМП „Лоцмен" було передано у користування ТОВ „Аквавінтекс" складське приміщення площею 2 109,00 кв.м., частина з якого становить підсобне приміщення площею - 27,9 кв.м., розташоване за адресою: Одеська область, Овідіопольский район, пос. Великодолинске, вул. Мізікевича, буд.57 на строк до 28.02.2013р.

27 лютого 2013р. між сторонам була складена додаткова угода до договору № 299 від 01.02.2013 р., згідно якої сторони домовились про продовження строку дії Договору до 31.12.2013 р. Інші умови договору №299 від 01.02.2013 р. не змінились.

Згадане приміщення передано в суборенду орендодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Рент" на підставі Договору № 21/11/12-1 від 21 листопада 2012 р. Згідно п.1.2. договору №299 від 01.02.2013р. передача об'єкта в суборенду узгоджена з орендодавцем, що підтверджується листом (вих. № 13-11/12-1 від 01.02.2013 р.)

Розмір орендної плати за договором в місяць становить 46 760,00 грн. з ПДВ та сплачується щомісячно до 15 числа наступного за звітним (п.3.2. Договору № 299 від 01.02.2013р.)

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.04.2014р. у справі № 916/1193/14 було стягнуто з ТОВ „Аквавінтекс" на користь ПМП „Лоцмен" заборгованість із орендної плати, зокрема за договором суборенди нежитлового приміщення № 299 від 01.02.2013р. за період з лютого 2013 року по травень 2013 року включно в сумі 187040 грн.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання недійсним договору суборенди нежитлового приміщення № 299 від 01.02.2013р. на підставі ч. 5 статті 203, 215 Цивільного кодексу України з огляду на те, що згаданий договір є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків та направлений на штучне створення кредиторської заборгованості ТОВ „Аквавінтекс" з метою ухилення останнього від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором №196 від 31.03.2010р.,

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Разом з тим, у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків.

Неналежне виконання стороною договірних зобов'язань не може бути підставою для визнання недійсним договору.

Відмовляючи у визнанні оспорюваного договору недійсним, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірний договір не є фіктивним, оскільки сторонами вчинено ряд дій на виконання його умов, що свідчить про їх намір створити юридичні наслідки у зв'язку з укладенням такого договору.