ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 718/4076/23
провадження № 51-277км 26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 , (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020180000103, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ободівка Тростянецького району Вінницької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Тульчинський районний суд Вінницької області вироком від 11 вересня 2025 року засудив ОСОБА_7 за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вироком суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він,будучи раніше неодноразово судимим за вчинення майнових злочинів (останній раз засуджувався вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року за частиною третьою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільнений 28 серпня 2024 року з місць позбавлення волі) та маючи не зняту і непогашену в установленому порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив новий умисний корисливий злочин.
Так, 07 березня 2025 року в обідню пору доби, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 зайшов у приміщення будинку АДРЕСА_3 , де проживає потерпілий ОСОБА_8 , і з дозволу останнього, спільно з ним та власником будинку ОСОБА_9 розпочав вживати алкогольні напої. Надалі ОСОБА_7 з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи, що вчиняє злочин у період дії воєнного стану в Україні, підібравши зручний момент і переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає, викрав мобільний телефон марки «ОРРО» моделі А58 (СРН2577) чорного кольору, об`єм пам`яті 8/128 ГБ, чим завдав шкоди потерпілому на суму 4692 грн.
Після цих дій ОСОБА_7 залишив місце скоєння злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, а саме, замінивши SIM-карту, використовував викрадений телефон для власних потреб.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 04 грудня 2025 року апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 11 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без змін (з урахуванням виправлення описки в цьому рішенні).
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, не погоджується з ухваленими судовими рішеннями стосовно підзахисного.
Зазначає, що ОСОБА_7 з моменту затримання надавав зізнавальні показання, підтверджував, що вчинив крадіжку, розкаявся у вчиненому та щиро жалкує про скоєне.
Вказує, що сторона захисту поставила під сумнів лише визначену вартість викраденого телефону, а тому подала до суду першої інстанції клопотання про проведення повторної судово-товарознавчої експертизи, яке суд залишив без задоволення.
На думку захисника, у судів першої та апеляційної інстанцій були всі підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки, оскільки наявні декілька обставин, які пом`якшують покарання відповідно до вимог статті 66 КК, зокрема: ОСОБА_7 розкаявся у вчиненому; свою вину визнав та щиро жалкує; сприяв у розкритті кримінального правопорушення, а саме добровільно видав викрадений телефон, за його участю проведено слідчий експеримент; за місцем проживання характеризується з посередньої сторони; на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває; потерпілий претензій до нього не має, про що свідчить відсутність цивільного позову у справі, а викрадена річ буде повернута; вартість викраденого телефону не набагато більша від нижньої межі, встановленої законом для дрібної крадіжки.
Отже, захисник вважає, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з урахуванням розкаяння ОСОБА_10 , ставлення до вчиненого, характеристики, стану здоров`я та відсутності претензій зі сторони потерпілого, є явно несправедливим.
Крім того, захисник зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) доводи апеляційної скарги щодо можливості застосування статті 69 КК не оцінив відповідним чином, не зазначив мотивів, з яких він виходив, постановляючи ухвалу.
У касаційній скарзі засуджений з аналогічних підстав просить застосувати статтю 69 КК.
Сервисы для юристов