Постанова ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №922/4211/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 922/4211/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Грека Б.М.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Паблік Асістент"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015у справі№ 922/4211/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Паблік Асістент"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" простягнення 123 827, 80 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Білецька Н.С. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Білецька Н.С. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 р. ТОВ "Паблік Асістент" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення коштів з ФОП ОСОБА_4 у розмірі (з урахуванням про виправлення арифметичної помилки в позовній заяві)123 827,80 грн. та 2476,86 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.08.2015 позов задоволено повністю. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Паблік Асістент" 123 827,80 грн. заподіяних збитків та 2 476,56 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2015 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 скасувати, направити справу на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03 травня 2013 року між позивачем (експедитор) та третьою особою (клієнт) було укладено договір № 3/2013-ПА транспортно-експедиторського обслуговування. Відповідно до п. п 1.1, 2.2, 2.2.1 договору - клієнт доручає, а експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України та/або в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнтові за погодження сторін. Експедитор має право, зокрема укладати від свого імені договори та інші угоди з транспортними, експедиторськими та іншими організаціями, які залучаються для виконання своїх зобов'язань за цим договором.

14 січня 2015 року між позивачем (замовник) та відповідачем (перевізник) було укладено договір № 01 на послуги перевезення вантажу по території України, відповідно до умов якого замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання за рахунок замовника виконати послуги перевезення вантажів замовника по території України.

Згідно п.1.2. послуги по даному договору надаються на підставі письмової заявки замовника, в якій узгоджено умови перевезення, а також заявлено дані щодо вантажу, що перевозиться (згідно з додатком №1 до даного договору).

Згідно п.2.3.1. замовник зобов'язаний надати перевізнику заявку на перевезення у письмовій формі не менше ніж за 24 години до початку планового перевезення, а також повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей та умов перевезення.

Тобто, додаток №1 до договору перевезення є невід'ємною частиною договору, в ній повинні знаходитися всі необхідні відомості по конкретному перевезенню, вона повинна бути скріплена підписами, та печатками уповноважених осіб.

Пунктом 4.3.1. договору перевезення встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантаж, які сталися з його вини під час виконання ним своїх зобов'язань. Факт виявлення втрати, нестачі, пошкодження вантажу повинен бути документально підтверджений шляхом складання відповідного акту, що відображає природу та обсяг заподіяної шкоди. Акт повинен містити підписи водія та представника одержувача.

При втраті або нестачі вантажу перевізник відшкодовує замовнику завдану шкоду шляхом переказу на рахунок замовника грошових коштів в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає, що вказується в заявці на перевезення та підтверджується специфікацією на вантаж (п. 4.4 договору).

Згідно п. 7.1 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року.

Звертаючись до суду позивач, посилаючись на п. 4.4 договору № 01 на послуги перевезення вантажу по території України від 14 січня 2015 року, а також на сплату коштів позивачем на користь третьої особи та відмову відповідача в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки позивачу, просив суд стягнути з відповідача 123 827,80 грн. збитків в порядку регресу.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість матеріалами справи та відповідність положенням чинного законодавства, в зв'язку з чим визнав доведеним факт понесення позивачем збитків з вини відповідача.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, оскільки визнав недоведеним позивачем факт складання заявки на перевезення вантажу та вказав на відсутність інших доказів які б підтверджували перевезення саме відповідачем вантажу, а отже і відсутні підстави стверджувати, що позивач поніс збитки саме з вини відповідача.

Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Так, судами встановлено, що 16 квітня 2015 року позивачем, на виконання умов договору транспортного-експедиторського обслуговування № 3/2013-ПА від 03 травня 2013 року укладеного між ним та третьою особою, було подано відповідачу заявку № 43 на перевезення товарно-матеріальних цінностей за маршрутом: Кіровоград-Шевченкове-Харків за договором № 01 від 14 січня 2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем. На виконання зобов'язань за договором № 01 на послуги перевезення вантажу по території України від 14 січня 2015 року відповідач здійснив процес перевезення товару (вантажоодержувач - ТОВ "Спектр-Агро"), згідно товарно-транспортної накладної № П2677 від 16 квітня 2015 р., автомобілем Reno, державний номер транспортного засобу НОМЕР_1, водій ОСОБА_6.

При прийнятті товару було виявлено нестачу товару, а саме: соняшника NK ARMONI CRUISER 5 пак. вартість якого відповідно довідки вих. № 198 від 17 квітня 2015 року за одну одиницю становить 3 053,56 грн. та соняшника NK BRIO 25 пак. вартість якого відповідно довідки вих. № 198 від 17 квітня 2015 року за одну одиницю становить 4 342,40 грн. Даний факт підтверджується наявним в матеріалах справи актом виявлення № 01 від 17 квітня 2015 року та довідкою № 198 від 17 квітня 2015 року.