Постанова ВГСУ від 02.03.2015 року у справі №914/3236/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Справа № 914/3236/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства Українина рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2014 р. (суддя Мороз Н.В.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 р. (судді: Мирутенко О.Л., Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) у справі№914/3236/14 господарського суду Львівської області за позовомДержавної інспекції сільського господарства України до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ", 2. Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" провизнання недійсним інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 р. за участю представників: від позивачане з'явились від відповідачів1. Шнир О.Б., довіреність б/н від 18.09.2014 р. 2. не з'явились

В с т а н о в и в:

Державна інспекція сільського господарства України звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Опора-БКБ" (далі - ТОВ "Опора-БКБ"), Державного підприємства "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі - ДП "Львівський виробничо-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації") про визнання недійсним інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 р.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що спірний договір за свою правовою природою є договором про спільну діяльність. При цьому, вказаний договір укладено без погодження з Державною інспекцію сільського господарства, чим, на думку заявника, порушено приписи ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2014 р. у справі №914/3236/14, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 р., в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, на підставі аналізу положень інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 р., статуту відповідача 2, а також приписів Закону України "Про інвестиційну діяльність" та ст.ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України визначив, що оспорюваний договір не є договором про спільну діяльність, сума даного договору не перевищує 1 000 000 грн. 00 коп. або розміру статутного капіталу, а тому згода Державної інспекції сільського господарства на його укладення не була необхідною.

Не погодившись з судовими актами, прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій, Державна інспекція сільського господарства України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2014 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 р. у справі №914/3236/14 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог, заявник касаційної скарги посилається на порушенням господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, заявник вказує на те, що оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, на укладення якого має бути надана згода Державної інспекції сільського господарства України. Крім того, на думку скаржника, сторонами інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 р. не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема, не визначено строк дії договору. При цьому, після завершення дії спірного договору до відповідача 1 перейде право постійного користування земельною ділянкою, як об'єктом інвестицій, чим буде завдано шкоди інтересам держави.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.02.2015 р. касаційну скаргу Державної інспекції сільського господарства України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 02.03.2015 р.

Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України 02.03.2015 р. від відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу.

У судове засідання 02.03.2015 р. з'явився представник відповідача 1.

Представники позивача та відповідача 2 не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача 2.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити без змін оскаржувані судові акти.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача 1, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено господарськими судами попередніх інстанцій, 07.12.2012 р. між відповідачем - 1 (інвестор) та відповідачем - 2 (замовник) укладено інвестиційний договір №42, відповідно до п. 2.1 якого предметом договору є участь сторін у реконструкції (з добудовою і надбудовою) об'єкту з отриманням у власність відповідних часток у комплексі на умовах договору.

Згідно з п. 2.2 вказаного договору замовник передає інвестору свої функції з проектування та реконструкції об'єкту, за винятком функцій для забезпечення відведення та передачі згідно акту інвестору земельної ділянки для реконструкції об'єкта, розташованого на ній.

Замовник надає своє право користування земельною ділянкою у якості інвестиції, а інвестор інвестує в об'єкт реконструкції. Після здачі об'єкта в експлуатацію, замовник набуває право власності на реконструйовані нежитлові приміщення загальною площею не менше ніж 180 кв.м. відповідно до узгодженого сторонами акту розподілу площ (п.п. 2.3 - 2.5 спірного договору).

На період реконструкції інвестор безоплатно забезпечує замовника придатним для експлуатації приміщенням, що передбачено п.3.2.18 інвестиційного договору №42 від 07.12.2012 р.

За приписами ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.