Постанова ВГСУ від 02.02.2016 року у справі №911/5162/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 911/5162/14 Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановувід 17.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Київської області № 911/5162/14за позовомДержавного підприємства "Укртрансфармація"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 30463,80грн, за участю представників: позивача - не з'явивсявідповідача -ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.02.2015 у справі №911/5162/14 (суддя Лопатін А.В.) задоволені позовні вимоги Державного підприємства "Укртрансфармація" (далі-позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 30463,80грн заборгованості за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 та договором від 01.10.2012 на відшкодування експлуатаційних витрат, не передбачених договором оренди, в т.ч. 18036,80грн основного боргу, 6364,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору №УФЦ/28/12, 6063,00грн пені визначеної умовами пункту 4.5 договору №УФЦ/28/12.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 17.11.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Скрипки І.М., суддів Гончарова С.А., Шаптали Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду змінив, виклавши резолютивну частину рішення в іншій редакції, якою позовні вимоги задовольняються частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 16849,77грн основної заборгованості та 214,59грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору №УФЦ/28/12. В іншій частині позову апеляційним господарським судом відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 937 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 58 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що в порушення приписів процесуального законодавства попередніми судовими інстанціями розглянуто в одному провадженні спір, який виник на підставі двох різних договорів. Відповідач вважає, що відносини сторін за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 на підставі додаткових угод до нього виникли з 02.01.2014, отже попередні судові інстанції не надали належної правової оцінки умовам зазначеного договору в частині набрання ним чинності. Крім того, скаржник також вважає, що оскільки акт приймання-передачі майна на зберігання не містить конкретної дати передачі майна на зберігання, права та обов'язки у сторін за договором зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 не виникли, що, на його думку, свідчить про не укладення вказаного правочину і, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Представник Державного підприємства "Укртрансфармація" не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву на касаційну та на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 18.04.2012 між Державним підприємством "Укртрансфармація" (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) укладено договір зберігання №УФЦ/28/12, за умовами якого поклажодавець зобов'язується передати майно на зберігання зберігачу, а зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем, згідно додатку №1 до договору та повернути це майно в цілості, згідно додатку №3, на умовах передбачених цим договором (п.1.1 договору); передане майно зберігається за адресою: м. Київ, вул. Ташкентська, 60, заглиблений склад літ. "А", площею 94,4 м2 згідно план-схеми (п.1.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.10.2012); поклажодавець, зокрема, зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити плату відповідно до умов договору (п.2.4 договору); вартість послуг за договором визначається в залежності від кількості майна, яке зберігається, його вартості, площі приміщення в якому дане майно зберігається і фіксується в протоколі погодження договірної ціни (додаток №2) та становить 2150,00грн, в т.ч. ПДВ - 358,33грн на місяць (п.3.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.10.2012); розрахунки по зберіганню проводяться шляхом передоплати за кожен місяць до 5-го числа поточного місяця (п.3.4 договору); при порушенні поклажодавцем строків оплати поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі 2% від простроченої до сплати суми за кожен день прострочення (п.4.3 договору); при знаходженні майна поклажодавця у зберігача понад термін, передбачений в п. 5.1. договору, поклажодавець сплачує зберігачу вартість послуг зберігання понад термін, а також пеню у розмірі 2% від суми вартості послуг по зберіганню за кожен день знаходження майна у зберігача (п.4.5 договору); договір набуває чинності з 18.04.2012 і діє до 31.12.2012 (п.5.1 договору); договір вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (п.5.2 договору).

Додатковими угодами №1 від 01.10.2012, №2 від 28.12.2012, №3 від 01.07.2012 та №4 від 02.01.2014 сторонами продовжувався строк договору з 01.10.2012 до 31.12.2012, з 01.01.2013 до 30.06.2013, з 01.07.2013 до 31.12.2013, з 02.01.2014 до 30.06.2014 відповідно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання цього договору позивачем прийнято на зберігання майно відповідача загальною вартістю 1600001,20грн, що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом прийому-передачі майна на зберігання за адресою м. Київ, вул. Ташкентська, 60.

Крім того, 01.10.2012 між Державним підприємством "Укртрансфармація" (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (поклажодавець) укладено договір про відшкодування експлуатаційних витрат не передбачених договором оренди, за умовами якого зберігач забезпечує обслуговування, експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а поклажодавець бере участь у витратах зберігача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих зберігачу за цим договором (п.1.1 договору); поклажодавець користується приміщенням загальною площею 94,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, адміністративно складської будівлі, згідно план-схеми, відповідно до договору оренди №28/12 від 18.04.2012, що перебуває на балансі ДП "Укртрансфармація", для зберігання майна (п.1.3 договору); поклажодавець зобов'язується не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату згідно акту розрахунку на рахунок зберігача, за експлуатаційні послуги будівлі (приміщення) відповідно до виставлених зберігачем рахунків (п.2.2.2 договору); цей договір вступає в дію з моменту підписання договору зберігання та діє до закінчення договору зберігання (п.5.1 договору).

Вказані договори підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як встановлено судами, строк зберігання товару закінчився 30.06.2014, однак відповідач своє майно забрав 20.11.2014.

Оскільки відповідач вимоги договорів виконував неналежним чином, розрахунки за послуги зберігання та відшкодування експлуатаційних витрат здійснив не в повному обсязі та з порушенням строків оплати, Державне підприємство "Укртрансфармація" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 18036,80грн основного боргу, 6364,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.3 договору № УФЦ/28/12 за порушення строків оплати, та 6063,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.5 договору № УФЦ/28/12 за зберігання майна понад встановлені строки.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем умов договорів зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12 та відшкодування експлуатаційних витрат від 01.10.2012, дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позов задоволено у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи за скаргою відповідача, з висновками місцевого господарського суду щодо неналежного виконання відповідачем умов укладених договорів погодився, разом з тим, перевіривши надані позивачем первинні документи, якими останній обґрунтовував суму боргу, та здійснивши власний докладний розрахунок, встановив, що заборгованість відповідача за договорами становить 16849,77грн, відтак, змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, відмовив в задоволенні решти позову. Також, перевіривши відповідність розрахунку суми 6364грн заявленої позивачем до стягнення пені, визначеної п. 4.3 договору зберігання від 18.04.2012 №УФЦ/28/12, приписам Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення на суму 214,59грн. В задоволенні вимог про стягнення 6063,00грн пені, визначеної умовами пункту 4.5 договору №УФЦ/28/12, апеляційним господарським судом відмовлено з підстав невідповідності її нарахування приписам ст. 549 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Аналогічні приписи сторони узгодили і в пункті 4.5 договору від 18.04.2012 №УФЦ/28/12, відповідно до якого при знаходженні майна поклажодавця у зберігача понад термін, передбачений в п. 5.1 договору, поклажодавець сплачує зберігачу вартість послуг зберігання понад термін.

Апеляційним господарським судом, на підставі наявних в матеріалах справи копій рахунків на оплату, актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) та актів звірки взаєморозрахунків встановлено, що відповідачем в порушення умов договорів не оплачені послуги, надані у 2012, 2013, 2014 роках (до моменту, коли відповідач забрав майно) на загальну суму 16849,77грн, у зв'язку з чим, враховуючи, що доказів сплати вказаного боргу відповідачем до господарських судів попередніх інстанцій не надано, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо основної заборгованості законним та обґрунтованим.