Постанова ВГСУ від 01.11.2016 року у справі №925/252/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № 925/252/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській областіна постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2016у справі№ 925/252/16 Господарського суду Черкаської областіза позовомПриватного підприємства "Промелектробуд-2000"доГоловного управління Державної казначейської служби України у Черкаській областіпростягнення 405679,77 грн.за участюПрокуратури Черкаської області

за участю представників: позивача Чорноіваненко Д.О.- дов. від 08.08.2016;відповідача Рожко П.В.- дов. від 05.02.2016;прокуратуриЗбарих С.М.- посвідч. №028728;

ВСТАНОВИВ:

18.03.2016 Приватне підприємство "Промелектробуд-2000" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області втрат від інфляції за період з 08.04.2015 по 30.01.2016 у розмірі 376568,42 грн. та 3% річних за період з 08.04.2015 по 15.03.2016 у розмірі 29111,35 грн., нарахованих на 500 265,60 грн. заборгованості, стягнутої з відповідача за судовим рішенням, посилаючись на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014 у справі №925/334/14, та приписи статей 526, 619, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань, не вважаються бюджетними зобов'язаннями та не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів; умовами укладеного між сторонами договору передбачено відстрочку платежу у разі відсутності бюджетних асигнувань.

Рішенням Господарського суду Черкаської області по справі № 925/252/16 від 28.04.2016 (суддя Васянович А.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області на користь Приватного підприємства "Промелектробуд-2000" 29111,35 грн. 3% річних, 376568,42 грн. інфляційних втрат та 6085,20 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 (судді: Чорна Л.В. - головуючий, Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що суди не врахували положення статті 530 Цивільного кодексу України та умови договору щодо пов'язаності настання строку виконання грошового зобов'язання із надходженням бюджетних асигнувань; скаржник неодноразово направляв листи до Державної казначейської служби України для встановлення бюджетних асигнувань для погашення заборгованості, тобто, вживав усі можливі заходи для його виконання, а інші джерела фінансування, крім бюджетних надходжень, у відповідача відсутні.

Прокуратура в судовому засіданні підтримала доводи касаційної скарги.

Позивач відзив на позов не надав, усно заперечив проти касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014 у справі № 925/334/14 позов задоволено повністю; стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області на користь Приватного підприємства "Промелектробуд-2000" 500 265,60 грн. боргу та 10005,31 грн. судового збору; 07.04.2014 року видано наказ на примусове виконання рішення.

Доказів виконання своїх зобов'язань з оплати заборгованості відповідач не надав.

Позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області з позовом про стягнення втрат від інфляції за період з 08.04.2015 по 30.01.2016 у розмірі 376568,42 грн. та 3% річних за період з 08.04.2015 по 15.03.2016 у розмірі 29111,35 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості, обґрунтованість якої встановлена рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014 у справі №925/334/14.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що за підставами поданого позову порушенням відповідача є невиконання ним своїх грошових зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором підряду у встановлені строки та розмірі, що підтверджується рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.03.2014 у справі № 925/334/14, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України. При цьому місцевим судом враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України у справі № 1/384-07 від 30.09.2008.

Переглядаючи справу у повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також вказав, що відсутність бюджетних коштів на рахунку відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання; держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 2 статті 625 цього Кодексу закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом вказаних статей саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Таким чином, врахувавши приписи частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відхилені судом апеляційної інстанції також і покликання відповідача на приписи статті 48 Бюджетного кодексу України, оскільки, як зазначено судом, позов пред'явлено щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, які не є зобов'язаннями, взятими учасником бюджетного процесу; відсутність бюджетних коштів на рахунку відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Судова колегія також відзначає, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.