ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2016 року Справа № 923/412/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Білоусова О.М., дов. б/н від 16.06.2016р., Стороженко Д.П., дов. б/н від 25.02.2016р.;від відповідача:Бєрьозка Ю.В., дов. б/н від 22.08.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуАгрофірми радгосп "Білозерський"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2016р.у справі господарського суду№923/412/16 Херсонської областіза позовомАгрофірми радгосп "Білозерський"до Колективного підприємства "Промжилбуд"простягнення боргу в сумі 101 930,62грн.В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.06.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2016р. у справі №923/412/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Позивач, Агрофірма радгосп "Білозерський", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 01.11.2016р. представники позивача підтримали вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Агрофірми радгосп "Білозерський" підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Агрофірма радгосп "Білозерський" звернулась з позовною заявою до господарського суду Херсонської області до Колективного підприємства "Промжилбуд" про стягнення 53000грн. - основного боргу за надані у 2012р. послуги по вирощуванню сільськогосподарської продукції, догляду за молодими садами та ягодами, підготовці сільськогосподарської продукції до реалізації, 5205,62грн. - 3% річних та 43725грн. - інфляційних втрат за прострочення боржником грошового зобов'язання по оплаті послуг.
Також господарськими судами зазначено, що до позовної заяви позивачем додані незасвідчені ксерокопії договору про надання послуг від 01.04.2012р., акт здачі-прийняття робіт від 31.12.2012р. №ОУ-0000036 з додатком №1 до нього та роздруковану з Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2013р. №821/934/13-а. При цьому, позивачем заявлялось клопотання про витребування у відповідача вищезазначених доказів в зв'язку з їх викраденням у позивача.
Ухвалами господарського суду Херсонської області від 25.04.2016р. та від 26.05.2016р. у справі №923/412/16 зобов'язано відповідача надати для огляду оригінали документів, проте, вимоги ухвал суду відповідачем не виконані.
Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 43 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (п.п. 3, 4, 6, 8 та 11 ст. 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду з клопотанням про витребування доказів, при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до приписів ст. 38 ГПК України господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.
У разі необхідності витребування доказів господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, про що виносить відповідну ухвалу.
Як вбачається з матеріалів справи провадження у даній справі порушено 25.04.2016р., а рішення прийняте - 09.06.2016р.
За невиконання обов'язку про надання необхідних доказів господарський суд має право стягувати штраф (п. 5 ст. 83 ГПК України) до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При цьому, штраф не стягується, якщо особа, яка має подати докази, повідомила господарський суд про неможливість зробити це з посиланням на поважні причини. Але і сплата штрафу не звільняє сторону від обов'язку подати витребувані судом докази.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Як вже зазначалось вище, місцевий господарський суд двічі зобов'язував відповідача (ухвали від 25.04.2016р. та від 26.05.2016р.) надати для огляду оригінали документів, проте вимоги ухвал суду відповідачем не виконані. При цьому, господарським судом першої інстанції не з'ясовувались причини неможливості надання відповідачем витребуваних судом документів та про наявність/відсутність поважних причин для цього.
Крім того, приписами ст. 35 ГПК України визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Сервисы для юристов