ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2016 року Справа № 910/31429/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:не з'явився;від третьої особи:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Касан"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р.у справі господарського суду№910/31429/15 міста Києваза позовомДочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Касан"третя особаРегіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києвупростягнення 173 472,43грн.В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.02.2016р. у справі №910/31429/15, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. у справі №910/31429/15 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги - задоволені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Касан" на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 173 472,43грн. заборгованості за користування орендованим майном. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Касан", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити без змін судове рішення місцевого господарського суду.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Заявлене скаржником клопотання в порядку приписів ст. 1211 ГПК України судовою колегією касаційної інстанції відхиляється, оскільки у відповідності до ст. 1211 ГПК України зупинення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.
Ухвалою від 18.10.2016р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання позивача про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В призначене судове засідання касаційної інстанції 01.11.2016р. позивач, відповідач та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.
Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Касан" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.12.1998р. між Шляхово-експлуатаційною дільницею №639 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Касан" (орендар) укладений договір на оренду нежитлових приміщень №7-98, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежитлові приміщення площею 207 кв.м., вартістю 271 000грн., що розташовані на території загальною площею 1500 кв.м, і які знаходяться на балансі державного підприємства "Шляхово-експлуатаційна дільниця № 639", розташовані за адресою: м. Київ, Харківське Шосе, 46, і надаються для використання під офіс, магазин, підсобні приміщення та приміщення для зберігання транспортних засобів, номерних агрегатів, проведення передпродажної підготовки та сервісного обслуговування терміном з 10.12.1998р. до 31.12.2001р.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (п. 7.3 договору).
У додатку №1 до укладеного договору сторонами було погоджено план прилеглої території та нежитлових приміщень, переданих в оренду.
У додатковій угоді б/н від 01.01.2011р. орендодавець та орендар, керуючись п. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", Постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000р. №75 та п. 2.4 договору дійшли згоди змінити та доповнити договір. Зокрема п. 2.1 договору від 10.12.1998р. №7-98 сторонами викладено у наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою КМ України від 19.01.2000р. з врахуванням використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням і складає: 15 відсотків від експертної оцінки за оренду приміщення під авторемонтну майстерню, що становить за грудень 2000р. 2618,18грн.; 10 відсотків від експертної оцінки за оренду приміщення під офіс і приміщення для зберігання транспортних засобів і номерних агрегатів, що становить за грудень 2000р. 1381,20грн.; 12 відсотків від експертної оцінки за оренду приміщення під магазин продовольчих товарів підакцизної групи, що становить за грудень 2010р. 838,75грн.
Всього орендна плата за грудень 2010р. становить 4838,13грн. В орендну плату не входить плата за комунальні послуги.
2.2. Перерахування орендної плати здійснюється орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця до 30 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції. 70 відсотків орендної плати - 3386,69 грн. залишається в розпорядженні орендодавця, 30 відсотків орендної плати - 1451,44 грн. перераховується орендодавцем до державного бюджету".
Також, у вищезазначеній додатковій угоді сторонами було погоджено, що орендодавець зобов'язаний надавати копії платіжних доручень на перерахування 30% орендної плати до бюджету регіональному відділенню Фонду державного майна по місту Києву до 15 числа місяця, наступного за звітним.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за користування орендованим майном.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" втратило статус орендодавця майна, що передане у користування ТОВ "Касан" на підставі договору №7-98 від 10.12.1998р., оскільки його загальна площа перевищує 200 кв.м, а тому у ДП "Київський облдорупр" відсутні правові підстави, в якості орендодавця за вищезазначеним договором, заявляти вимоги про стягнення з відповідача орендної плати. При цьому, судом врахована постанова Вищого господарського суду України від 16.12.2015р. у справі № 910/6605/15-г.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи судове рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що майно, яке передане в оренду відповідачу, не перебуває у державній власності, а належить на праві власності ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", орендодавцем даного майна не може виступати регіональне відділення Фонду державного майна, оскільки дане майно передане ДП "Київський облдорупр" на праві господарського відання, саме ДП "Київський облдорупр" виступає його орендодавцем, та відповідно є належним позивачем у справі. При цьому, в підтвердження своєї позиції апеляційна інстанція посилалась на постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. №221 "Про утворення Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".
Крім того, апеляційною інстанцією надана правова оцінка застосуванню ч. 2 ст. 1117 ГПК України судовою колегією Вищого господарського суду України при прийнятті постанови від 16.12.2015р. у справі № 910/6605/15-г.
Проте, такі висновки суду апеляційного господарського суду є передчасними, виходячи з наступного.
Так, положеннями ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1). Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч.2). В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.3).
Згідно ч. 2 ст. 105 цього кодексу у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційна інстанція у постанові зазначає, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, доводи, за яких вона не погодилася з висновками суду першої інстанції.
Відтак, надання правової оцінки постанові Вищого господарського суду України у іншій справі з точки зору його повноважень, як суду, який здійснює касаційний перегляд, не є процесуальною функцією та завданням суду апеляційної інстанції.
Сервисы для юристов