ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2015 року Справа № 914/420/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Грека Б.М.- головуючого, Бондар С.В., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників від:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Всесвіт"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.06.2015у справі№914/420/15 Господарського суду Львівської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гал-Всесвіт"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Авто-лайн"простягнення штрафних санкцій, ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гал-Всесвіт" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-лайн" 34393,66 грн штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.04.2015 (суддя Березяк Н.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 (судді: Орищин Г.В. - головуючий, Галушко Н.А., Данко Л.С.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.01.2012 між ПП "Гал-Всесвіт", правонаступником якого є ТОВ "Гал-Всесвіт", (виконавець) та ТОВ "Авто-лайн" (перевізник) було укладено договір №01/СК-08 (2) про надання автостанційних послуг при здійсненні перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом загального користування (далі за текстом - Договір).
Предметом даного договору є надання послуг, пов'язаних з відправленням та прибуттям згідно затверджених розкладів руху перевізника на територію автостанції №2 рейсових автобусів, якими перевізник здійснює перевезення пасажирів та багажу на автобусних маршрутах загального користування згідно переліку маршрутів (додаток до договору №1) (п.1 договору).
Відповідно до п.2.1. Договору перевізник зобов'язується забезпечувати подачу автобусів на автостанцію № 2 згідно з розкладами руху.
За умовами п.2.11 Договору, з урахуванням змін та доповнень від 01.01.2012 до договору №01/СК-08(2), перевізник зобов'язався повідомляти виконавця про зрив рейсу виключно шляхом направлення на автостанцію теле-, телетайпо-, факсограми не пізніше, ніж за дві години до відправлення рейсу по розкладу із зазначенням рейсу, маршруту та часу відправлення.
Згідно з п.4.4 Договору за зірваний рейс без попередження в порядку, встановленому п.2.11 договору, перевізник сплачує штраф в розмірі вартості 2 квитків до кінцевої станції.
Підставою для матеріальної відповідальності сторін є акти звірок, матеріали перевірок посадових осіб, записи в диспетчерських журналах, відомостях 20-АСС, документації водія та реєстри виконання рейсів на даному маршруті (п.4.11. Договору).
Посилаючись на неналежне виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по Договору №01/СК-08(2) в період з 01.08.2014 по 30.08.2014 та неповідомлення позивача в порядку, передбаченому п.2.11 Договору, про зрив рейсів, ТОВ "Гал-Всесвіт" звернулось з позовом у даній справі про стягнення з ТОВ "Авто-лайн" штрафних санкцій в розмірі 34393,66 грн.
Згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.
Частиною 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За змістом ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
На підтвердження своїх вимог позивач до позовної заяви додав документ "46=52 ДН 4, Б135Я Система "АВТОСТАНЦІЯ" ЛЬВІВ2 (460280) V21.9.537 Ф1902 "Сводка нарушений выполнения рейсов по Диспетчерскому журналу. Выбраны рейсы, включая нарушения "С" за период 1.08.14-31.08.14".
Дослідивши зазначений документ та надавши йому правову оцінку, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначений документ не може бути належним і допустимим доказом для стягнення штрафних санкцій в розумінні ст.ст.34,36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки він є внутрішнім документом позивача та містить сформовану одноособово позивачем узагальнену статистичну інформацію на основі даних позивача.
При цьому, як було зазначено вище, за умовами п.4.11 сторони дійшли згоди, що підставою для застосування матеріальної відповідальності сторін є акти звірок, матеріали перевірок посадових осіб, записи в диспетчерських журналах, відомостях 20-АСС, документація водія та реєстри виконання рейсів на даному маршруті.
Сервисы для юристов