Постанова ВГСУ від 01.07.2015 року у справі №914/3850/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 914/3850/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Київстар" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі№ 914/3850/14 Господарського суду Львівської області за позовом Прокурора Яворівського району в інтересах держави в особі Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області доПриватного акціонерного товариства "Київстар" провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1200 га та зобов'язання повернути зазначену земельну ділянку в судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився - - відповідачаГладьо Ю.О. - - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2014 року Прокурор Яворівського району в інтересах держави в особі Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київстар", в якій просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1200 га від 21.09.2008, кадастровий № 4625887600:08:004:0002 на майбутнє та зобов'язати відповідача повернути зазначену земельну ділянку у розпорядження Любинській сільській раді, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.02.2014 (суддя Король М.Р.) у даній справі в позові відмовлено. Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про те, що передбачений спірним договором строк оренди земельної ділянки не перевищує строку, встановленого частиною третьою статті 93 Земельного кодексу України, а невідповідність строку оренди в рішенні органу місцевого самоврядування та договорі оренди не є підставою для визнання недійсним останнього на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 (головуючий Плотніцький Б.Д., судді: Михалюк О.В., Кравчук Н.М.) вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Судове рішення мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Київстар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі з покладенням судових витрат на позивача.

Любинська сільська рада Яворівського району Львівської області не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що рішенням Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області № 112 від 16.08.2007 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 0,12 га в с. Любині Любинської сільської ради для передачі в оренду строком на 5 років Закритому акціонерному товариству „Київстар Дж.Ес.Ем.". Вирішено перевести вказану земельну ділянку в землі зв'язку та телекомунікації і передати її ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." в оренду на 5 (п'ять) років для будівництва та обслуговування базової станції стільникового зв'язку (а.с.22).

На підставі цього рішення, 21.09.2008 між Любинською сільською радою (орендодавцем) та Закритим акціонерним товариством „Київстар Дж.Ес.Ем." (орендарем) укладено нотаріально посвідчений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельної ділянки: землі, які використовуються для зв'язку та телекомунікацій, для встановлення та обслуговування обладнання базової станції мобільного зв'язку, яка знаходиться на території села Любині Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1200 га. Договір укладено строком на 25 років (а.с.24-26, 44-46).

Позов прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 21.09.2008 заявлений з підстав невідповідності строку оренди, зазначеного в рішенні № 112 Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 16.08.2007 про передачу земельної ділянки в оренду та спірному договорі. Вказані розбіжності прокурор обґрунтовує зловживанням владою або службовим становищем та службовому підробленні посадовою особою Любинської сільської ради. В підтвердження цього, прокурором надано відомості по кримінальному провадженню № 4201414035000012 по підозрі такої особи у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. У зв'язку із цим прокурор вважає, що договір оренди землі має бути визнаний недійсним у судовому порядку, а відповідна земельна ділянка повернута її власнику. Матеріально-правовою підставою позову прокурор визначив статті 3, 11, 15, 16, 203, 204, 215, 216 Цивільного кодексу України та статтю 207 Господарського кодексу України.

Колегія вважає висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Статтями 124, 125 названого кодексу встановлено порядок передачі земельних ділянок в оренду та виникнення права власності чи користування земельною ділянкою. Відповідно до приписів цих статей, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі по тексту - Закону) закріплено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26, частини другої статті 77 Закону питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами частин першої - третьої статті 59 Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.

Частиною десятою статті 59 Закону визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин (пункт 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Любинської сільської ради Яворівського району Львівської області № 112 від 16.08.2007 передано Закритому акціонерному товариству „Київстар Дж.Ес.Ем." в оренду земельну ділянку площею 0,12 га в с. Любині Любинської сільської ради строком на 5 років для будівництва та обслуговування базової станції стільникового зв'язку.

Всупереч цьому рішенню, спірний договір оренди землі було укладено строком не на 5 років, а на 25 років.

Статтею 648 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.