Постанова ВГСУ від 01.07.2015 року у справі №910/21886/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 910/21886/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Грека Б.М.розглянувши касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі Українина рішеннягосподарського суду міста Києва від 27.01.2015на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015у справі№910/21886/14за позовомДержавного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості"доМіністерства економічного розвитку і торгівлі Українипростягнення 1042882,99 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Зорєва Н.В. - за довіреністю;

від відповідача: Коваленко О.М. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Державне підприємство "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про стягнення 1042882,99 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 року у справі №910/21886/14 позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2015 касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України прийнято до провадження та призначено до розгляду.

25.06.2015 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання від скаржника про зупинення провадження у справі, в порядку ст. 79 ГПК України, до набрання рішенням у справі №826/11216/15 законної сили.

Колегія суддів, розглянувши подане скаржником клопотання, заслухавши думку представника позивача та відповідача, дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.01.2005 року між Фондом державного майна України та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики укладено Договір оренди № 20, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, площею 2094,3 кв. м., що розміщене в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Горького, 174 та знаходиться на балансі Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості".

Згідно з пунктом 5.10. Договору оренди орендар зобов'язується укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Між балансоутримувачем та орендарем були укладені договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованих нежитлових приміщень та надання комунальних послуг орендарю, а саме: Договір № 2 від 18.01.2005 року, Договір № 2-06 від 15.02.2006 року, Договір № 2-07 від 25.05.2007 року, Договір № 2-08 від 01.09.2008 року. Договір № 18/09 від 23.06.2009 року, Договір № 2/10 від 25.01.2010 року, Договір № 6/11 від 01.03.2011 року, Договір № 7/11 від 01.03.2011 року.

За вищезазначеними договорами орендар відшкодовував балансоутримувачу вартість комунальних послуг та утримання нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Горького, 174.

Проте, починаючи з грудня 2011 року проводилась процедура реорганізації Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, в зв'язку з чим рахунки за договорами відшкодування витрат орендарю тимчасово не виставлялися.

У 2012 році орендар не уклав з балансоутримувачем договір на відшкодування витрат, але продовжував орендувати нежитлові приміщення в будівлі по вул. Горького, 174 у м. Києві, згідно Договору оренди від 18.01.2005 року № 20. Відшкодування витрат орендарем за період грудень 2011 року та січень - червень 2012 року балансоутримувачу не здійснювалося.

В березні 2014 року Державною фінансовою інспекцією в м. Києві була проведена ревізія господарської діяльності Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" за період 02.04.2010 року по 28.02.2014 року, за результатами якої складено акт № 072-30/2166 від 12.06.2014 року, відповідно до якого було здійснено перевірку бухгалтерського обліку позивача та виявлено, що дебіторська заборгованість по розрахункам з орендарем в сумі 1042882,99 грн. не обліковувалась. Оплата послуг здійснювалась позивачем за рахунок отриманих доходів та списувалась на витрати підприємства, внаслідок чого підприємством покрито витрати сторонньої організації в сумі 1042882,99 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказали на те, що оскільки Міністерство економічного розвитку і торгівлі є правонаступником Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, який в свою чергу покрив витрати орендаря, що підтверджується результатами перевірки Державною фінансовою інспекцією у м. Києві господарської діяльності позивача, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без дослідження усіх обставин справи та доводів сторін.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).