Постанова ВГСУ від 01.07.2014 року у справі №916/3037/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Справа № 916/3037/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ізмаїльської міської ради на постановувід 06.03.2014 р. Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/3037/13 господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД"до Ізмаїльської міської радипровизнання недійсними рішення та договору оренди В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 р. ТОВ "Одісей ЛТД" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Ізмаїльської міської ради (з урахуванням заяви від 09.12.2013 р. т. 1 а.с. 113-114) про:

- визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", який зареєстровано в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 р. № 040450700046, з моменту його укладення.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статей 92, 124, 142 Земельного кодексу України, а також Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р., яким визнано неконституційним положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо необхідності переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, обґрунтовані тим, що на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 25.02.1998 р. № 174-ХХІІ, ТОВ "Одісей ЛТД" у 1998 р. було отримано Державний акт на право постійного користування землею, яка розташована в м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, 104.

Позивач зазначав, що у 2004 р. уповноваженими особами міської ради, шляхом введення в оману, директора ТОВ "Одісей ЛТД" було переконано про необхідність написання заяви про виділення земельної ділянки в оренду, яка була останнім подана з огляду на тиск посадовців, у зв'язку з чим на підставі заяви позивача № 149 від 15.10.2004 р., Ізмаїльська міська рада прийняла рішення, яким припинила право користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104, надавши її товариству в оренду строком на 49 років, на підставі чого було укладено оскаржуваний договір оренди землі від 14.02.2005 р.

Проте, позивач зазначав, що відповідна заява товариства про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, необхідність подання якої передбачена статтею 142 Земельного кодексу України, товариством не надавалась, що свідчить про неправомірність припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою та передачу її в оренду.

Ізмаїльська міська рада подала до господарського суду клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із підвідомчістю даного спору адміністративним судам, у задоволенні якого ухвалою господарського суду Одеської області від 25.11.2013 р. було відмовлено.

Ізмаїльська міська рада у відзиві на позовну заяву просила відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що в оспорюваному позивачем рішенні міської ради від 24.01.2005 р. "Про надання земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ "Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104" не міститься посилання на припинення ТОВ "Одісей ЛТД" саме права постійного користування земельною ділянкою, що свідчить про безпідставність посилань позивача на частину 3 статті 142 Земельного кодексу України щодо процедури припинення права постійного користування земельною ділянкою. При цьому, позивачем рішення міської ради в частині передання земельної ділянки товариству в оренду не оспорюється.

Ізмаїльська міська рада, посилаючись на приписи статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, вказувала також на сплив строку позовної давності для визнання недійсним рішення міської ради від 24.01.2005 р. та договору оренди земельної ділянки, оскільки про вказані обставини ТОВ "Одісей ЛТД" дізнався з моменту підписання договору, про що свідчить підпис директора товариства, що є підставою для відмови у позові (том .1 а.с. 88-92).

Крім того, міська рада у відзиві на позовну заяву вказувала на те, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України, ТОВ "Одісей ЛТД" не відноситься до суб'єктів, яким земельна ділянка може бути надана у постійне користування, а посилання позивача на визнання неконституційним пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. є недоцільними у даному випадку, оскільки визнані неконституційними норми втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, а оскаржуване позивачем рішення міської ради було прийнято 24.01.2005 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, встановивши обставини стосовно того, що визначення в пункті 1 рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. про припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104 є неправомірним за відсутності відповідної заяви позивача про добровільну відмову від землекористування та відсутності подальшого оформлення в органах державної реєстрації припинення права постійного землекористування позивачем земельною ділянкою площею 1,4776 га, що не свідчить про його належне припинення, а відтак, є неправомірним позбавлення Ізмаїльською міськрадою позивача права постійного користування земельною ділянкою, а пункт 1 рішення від 24.01.2005 р. № 917-ІV є таким, що не відповідає положенням законодавства.

Разом з цим, встановивши наявність порушеного матеріального права позивача оспорюваним рішенням від 24.01.2005 р. № 917-І V, зокрема його невідповідність положенням статті 142 Земельного кодексу України, суд першої інстанції, посилаючись на положення Глави 18 Розділу V Цивільного кодексу України, а також норми Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. № 4176-ІV, визнав недоведеним та необґрунтованим подання даного позову ТОВ "Одісей ЛТД" в межах строку позовної давності, що стало наслідком відмови у задоволенні позовних вимог.

За апеляційною скаргою ТОВ "Одісей ЛТД" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Туренко В.Б., Поліщук Л.В., Бойко Л.І.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.03.2014 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, а саме: визнав недійсними пункти 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 р. № 917-IV в частині припинення ТОВ "Одісей ЛТД" права користування земельною ділянкою площею 1,4776 га по вул. Шевченка, 104, в м. Ізмаїлі та її передачі в довгострокову оренду ТОВ "Одісей ЛТД" терміном на 49 років; визнав недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2005 р., укладений між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", зареєстрований в Одеській регіональній філії "Центр ДЗК" 18.05.2005 р. за №040450700046 з моменту укладення.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції стосовно неправомірності пунктів 1, 3 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 р. з огляду на відсутність заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки, аналогічна позиція про що викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.08.2010 р. у справі № 20/207-09-5556, дійшов висновку, що в даному випадку строку позовної давності, виходячи з положень пункт 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р. (який набрав чинності з 15.01.12 р.), не сплив і ТОВ "Одісей ЛТД" з відповідним позовом може звернутися до суду до 15.01.2015 р. включно.

Ізмаїльська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 22.01.2014 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає про недоцільність посилань суду на застосування положень Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 р. до спірних правовідносин, оскільки пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення встановлено, що пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункт 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, в той час, як оскаржуване рішення № 917-ІV міською радою було прийнято 24.01.2005 р., а договір укладено 14.02.2005 р., тобто до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 22.09.2005 р., а відтак, норми цього Рішення не можуть поширюватися на правовідносини, які існували до набрання ним чинності.

Заявник касаційної скарги зазначає, що в порушення статі 92 Земельного кодексу України, яка визначає вичерпний перелік суб'єктів, які мають право на користування земельною ділянкою на праві постійного користування, суд фактично визнав за ТОВ "Одісей ЛТД" право постійного користування земельною ділянкою, при цьому, залишивши поза увагою, що в порушення статті 125 вказаного Кодексу відсутні докази державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею.

Скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції при визнанні недійсними пунктів 1, 3 рішення міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р., застосувавши положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., не врахував норми зазначеного Закону при вирішенні питання про визнання недійсним договору оренди землі, оскільки законодавством не передбачено, що визнання нечинним рішення ради автоматично призводить до визнання недійсним правочину.

Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 р., протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. В той же час, стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише якщо строк пред'явлення цих вимог, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом, а з огляду на приписи статті 258 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) позовна давність у п'ять років, встановлена для вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, строк позовної давності для звернення до суду з таким позовом закінчився у 2010 році.

Ізмаїльська міська рада у касаційній скарзі також вказує на те, що в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначив, що нібито під впливом державних органів директор ТОВ "Одісей ЛТД" надав заяву до міської ради щодо передачі земельної ділянки в довгострокову оренду, залишивши при цьому поза увагою відсутність доказів такого впливу та вчинення спірного правочину від 14.02.2005 р. під впливом насильства або обману. Натомість, як вказує міська рада, ТОВ "Одісей ЛТД" надало для затвердження до міської ради проект відведення земельної ділянки, розроблений в порядку статті 123 Земельного кодексу України, що свідчить про вільне волевиявлення ТОВ "Одісей ЛТД" на укладення договору оренди землі.

Разом з цим, скаржник посилаючись на Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01.04.2010 р., вважає, що рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.2005 р. про надання земельної ділянки позивачу у довгострокову оренду стосується повноважень міської ради у сфері публічно - правових відносин та не може розглядатися у господарському суді.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 27.06.1997 р. між ТОВ "Одісей ЛТД" (Покупець) та Колективним підприємством "Ізмаїльська спецавтобаза" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Покупець придбав у власність майно, яке розташоване за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104 на земельній ділянці площею - 1,29 га. Відповідно до пункту 6.1. цього договору Ізмаїльською МБТІ проведено реєстрацію домоволодіння по вул. Шевченка, 104 на праві приватної власності 14/25 частини за позивачем.

Згідно свідоцтва про право власності від 09.09.1999 р. № 40, виданого Ізмаїльською міськрадою на підставі рішення від 01.07.1999 р. № 546, ТОВ "Одісей ЛТД" належить 14/25 частини домоволодіння по вул. Шевченка, 104.