Постанова ВГСУ від 01.06.2016 року у справі №2/739

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 2/739 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівБарицької Т.Л. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову відРівненського апеляційного господарського суду 01.02.2016за скаргоюОСОБА_4на бездіяльність Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиціїу справі№ 2/739Господарського судуЖитомирської областіза позовомОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Замкове"простягнення вартості частки в майні товариства у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача - ВДВС повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

27.10.2015 ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Житомирської області із скаргою на бездіяльність Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.11.2015 у справі № 2/739 (суддя Тимошенко О.М.) зобов'язано Богунський відділ державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції провести виконавчі дії спрямовані на реалізацію майна боржника у виконавчому провадженні по виконанню рішення Господарського суду Житомирської області від 25.12.2013 у справі № 2/739.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 2/739 (колегія суддів у складі: Розізнана І.В.- головуючий суддя, судді Гулова А.Г., Петухов М.Г.) ухвалу Господарського суду Житомирської області від 24.11.2015 у справі № 2/739 скасовано; прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність державного виконавця Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 у справі № 2/739, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 115 ГПК України містить імперативний припис про те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.12.2013 у справі № 2/739, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2014, стягнуто з відповідача на користь позивача 268 920, 00 грн. вартості частки в майні товариства, 390 660, 00 грн. інфляційних втрат, 7 360, 00 грн. витрат на оплату експертизи; відмовлено в позові в частині вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів та в частині вимоги про спонукання до укладення угоди.

На виконання зазначеного рішення видано судовий наказ № 2/739 від 20.02.2014.

Постановою державного виконавця Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції від 14.03.2014 відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Житомирської області № 2/739 від 20.02.2014 та надано боржнику строк до 20.03.2104 самостійно виконати рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судом першої інстанції встановлено, що боржник у встановлений державним виконавцем строк самостійно рішення суду не виконав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що коштів на рахунках відповідача виявилося недостатньо для виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 25.12.2013 у справі № 2/739.

Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Місцевий господарський суд встановив, що інформацію про майно боржника та його місцезнаходження державний виконавець отримав 03.04.2014.

Відповідно до ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.