ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2015 року Справа № 922/3563/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковальчука М.М., смт. Нова Водолага Харківської областіна рішеннявід 03.10.2014 господарського суду Харківської області та постановувід 03.12.2014 Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 922/3563/14 господарського суду Харківської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест", м. Харків до товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер"про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача відповідачаСеменець С.В., довір.; Михайлова В.В., довір.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарватер Інвест" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Пріоритет-інтер" (далі - відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14.08.2007 відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме внаслідок істотного порушення відповідачем умов договору щодо оплати придбаного майна.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2014 у справі №922/3563/14 (суддя Аюпова Р.М.) позов задоволено повністю, розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14.08.2007, укладений між позивачем та відповідачем, здійснено розподіл судових витрат. Рішення мотивовано істотним порушенням відповідачем умов договору, яке полягає у нездійсненні останнім оплати за придбане майно.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 (судді: Бондаренко В.П. - головуючий, Россолов В.В., Тихий П.В.) вказане рішення залишено без змін із тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ковальчука М.М. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову (з урахуванням змісту додаткових пояснень до касаційної скарги).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 22, 35, 64, 87 ГПК України. Скаржник зазначає, що ще з квітня 2012 року перебуває у процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури, в межах якої і повинен був звернутися позивач з грошовими вимогами, які становлять суму спірного договору. Крім того, відповідача не було належним чином повідомлено про час та дату судового засідання, в якому прийнято рішення суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.08.2007 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 1 309,60 кв.м. за адресою: м. Харків, майдан Конституції, 1 (далі - договір). Згідно з п. 2.1 договору його ціна становить 25 250 000 грн.
У п. 4.1 договору передбачено, що право власності на нежитлові приміщення виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2009 у справі № 38/335-09 задоволено позов ТОВ "Фарватер Інвест", розірвано вищевказаний договір та одночасно визнано за позивачем право власності на нежитлові приміщення, що були відчужені за цим договором. Рішення мотивоване істотним порушенням відповідачем умов договору, яке полягало у несплаті повної вартості придбаного майна, що відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є підставою для його розірвання.
У зв'язку з прийняттям та набранням законної сили судовим рішенням про розірвання договору, що має наслідком припинення правовідносин між сторонами за цим договором, позивач самостійно повернув відповідачу всю суму коштів, сплачену останнім за договором.
Проте в подальшому постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2009 у справі № 38/335-09 скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Задовольняючи заявлені у даній справі позовні вимоги про розірвання договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що не зважаючи на скасування судового рішення про розірвання договору та, відповідно, відновлення зобов'язань сторін за цим договором, відповідач повторно так і не сплатив позивачу раніше повернені ним кошти за придбане майно, що є підставою для розірвання договору відповідно до приписів ч. 2 ст. 651 ЦК України, а саме у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору.
Проте при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій не було враховано таке.
Як вбачається зі місту позовної заяви та касаційної скарги, відповідач - ТОВ "Пріоритет-інтер" знаходиться в процедурі банкрутства і відповідно до постанови господарського суду Харківської області 18.04.2012 у справі № 5023/6820/11 відповідача було визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.
З моменту порушення справи про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі і з цього моменту спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) мають пріоритет у застосуванні перед іншими нормами чинного законодавства. Зокрема, положеннями Закону про банкрутство встановлено особливий порядок розгляду, визнання та задоволення грошових вимог кредиторів у межах справи про банкрутство, а також спеціальний правовий режим щодо боржника, стосовно якого відкрито ліквідаційну процедуру.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство (у редакції, чинній до 19.01.2013), яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Отже, безумовним наслідком визнання боржника банкрутом є припинення його підприємницької діяльності та, відповідно, автоматичне припинення у зв'язку з цим його договірних правовідносин в силу закону. При цьому пред'явлення кредиторами грошових вимог до боржника, у т.ч. пов'язаних з припиненням правочинів (договорів), відбувається тільки в межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.
Проте суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про розірвання спірного договору взагалі не досліджували обставини, пов'язані з порушенням щодо відповідача справи про банкрутство, обмежившись посиланням лише на обставини невиконання відповідачем умов договору та передбачені загальними нормами цивільного законодавства правові підстави для розірвання договору.
Зокрема, суди не встановили дату порушення справи про банкрутство та дату визнання боржника (відповідача) банкрутом, а також, з огляду на наведені вище положення Закону про банкрутство, не співставили моменти виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати за договором внаслідок скасування судового рішення про розірвання договору з датою визнання боржника банкрутом. Також судами не досліджувалось, чи звертався позивач до відповідача у справі про банкрутство із грошовими вимогами, що випливають із договору.
Вказане свідчить про порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 47, 43 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У той же час допущені порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).
У зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати вищевикладене, з'ясувати обставини здійснення справи про банкрутство відповідача, а також проаналізувати пов'язані з цим правові наслідки та розглянути справу з дотриманням вимог чинного законодавства.
Сервисы для юристов