ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/63140/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю, за касаційною скаргою Київського міського центру зайнятості на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У червні 2014 року Київський міський центр зайнятості (далі - центр зайнятості) звернувся з позовом до ОСОБА_4 в якому просив стягнути з відповідача 12397,20 гривень незаконно отриманої допомоги по безробіттю (далі спірні кошти).
В обґрунтування позову посилався на те, що відповідач належав до категорії зайнятого населення, своєчасно не подав відомості про ці обставини, а тому виплачена йому допомога по безробіттю підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь КМЦ.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідач, на час подання заяви про надання йому статусу безробітного і у період перебування на обліку в центрі зайнятості доходи у грошовій або іншій формі не отримував, у трудових відносинах не перебував, а тому не належав до категорії зайнятого населення та отримував допомогу по безробіттю на законних підставах.
Проте до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального права виходячи з наступного.
У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судами встановлено, що відповідач 1 липня 2013 року звернувся до центру зайнятості з заявою про надання йому статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю.
Наказом від 1 липня 2013 року № НТ130701 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю, а наказом від 11 листопада 2013 року № НТ130703 його реєстрацію у центрі зайнятості припинено у зв'язку із самостійним працевлаштуванням.
В період перебування на обліку у позивача ОСОБА_4 отримав допомогу по безробіттю у розмірі 12397,20 гривень.
В подальшому на адресу позивача надійшов витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, згідно якого ОСОБА_4, починаючи з 12 січня 1993 року є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Нектар» (далі - Товариство), видом діяльності якого є виробництво інших дерев'яних конструкцій і столярних виробів.
Так, у відповідності до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (далі Закон № 5067-VІ, у редакції станом на день подання заяви відповідача до центру зайнятості) зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.
Безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
Безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
В свою чергу, згідно з приписами частини 3 статті 3 цього ж Закону зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.
Водночас, згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону № 5067-VІ до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Як на підставу для відмови у позові, відповідач зазначав, що Товариство, керівником якого він є, прибутку або інших доходів не одержує та з 27 березня 2013 року перебуває у стані припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням про банкрутство.
Сервисы для юристов