Постанова ВАСУ від 30.04.2026 року у справі №460/13539/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 460/13539/24

адміністративне провадження № К/990/4415/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (суддя Друзенко Н. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (головуючий суддя Ніколіна В. В., судді Гінда О. М., Матковська З. М.) у справі №460/13539/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Установлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви не більше 10 днів з дня вручення ухвали, шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

3. Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначив, що заява про поновлення строку звернення до суду, додана до позовної заяви, є необґрунтованою, оскільки з поданих матеріалів неможливо встановити дату звільнення позивача, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також те, чи продовжує позивач проходити військову службу.

4. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строки встановлені статтею 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- IX.

5. 28 листопада 2024 року представником позивача на виконання ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 про залишення позовної заяви без руху подано заяву, в якій зазначає, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

6. Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, позовну заяву повернув позивачеві відповідно до приписів пункту 1 частини четвертої статі 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7. Повертаючи позовну заяву, Рівненський окружний адміністративний суд зазначив, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі від 08 листопада 2024 року. Суд визнав подану представником позивача заяву про поновлення строку звернення до суду необґрунтованою, оскільки з її змісту та доданих до неї матеріалів неможливо встановити дату звільнення позивача, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також те, чи продовжує позивач проходити військову службу. Суд також звернув увагу, що до заяви не додано доказів на підтвердження наведених у ній обставин.

8. Залишаючи без змін ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не долучив до позовної заяви наказів щодо проходження військової служби, на підставі яких можна було б встановити дату його звільнення, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також факт продовження чи припинення проходження ним військової служби. На думку суду, ці обставини мають значення для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду, оскільки позивач просить провести перерахунок грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

10. Від представниці позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №460/13539/24, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що з листа відповідача від 06 серпня 2024 року стало відомо про порушення прав позивача.

12. Зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду не пропущено.

13. Представниця скаржника зазначає, що до 19 липня 2022 року положення статті 233 КЗпП України не обмежували будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Натомість після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема щодо стягнення належної працівникові заробітної плати, був обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. На підтвердження цього доводу скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України в часі, викладені у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23.

14. Також зазначила, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не взято до уваги правову позицію Верхового Суду, яка викладена у постанові від 20 листопада 2023 року по справі №160/5468/23.