ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2026 року
м. Київ
справа № 320/16943/24
адміністративне провадження № К/990/55967/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Стародуба О.П., Стеценка С.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 (суддя Діска А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 (колегія суддів у складі: головуючого судді Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Кузьмишиної О.М.) у справі №320/16943/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просив визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати рішення Київської міської ради від 14.12.2023 № 7572/7613 «Про внесення змін до Порядку розміщення вивісок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №224/2446».
2. На обґрунтування позову зазначив, що відповідач спірним рішенням визначив вимогу до осіб, які встановили, або мають намір встановити вивіску, щодо отримання додаткових документів для отримання дозволів чи погоджень на вивіски. Проте законодавство не встановлює обов`язок власника вивіски отримувати будь-який документ для її розташування та розміщення, а відповідач не наділений повноваженнями приймати порядок, якими встановлювати такі вимоги.
Також позивач звернув увагу, що відповідач, приймаючи спірне рішення, не взяв до уваги висновок Державної регуляторної служби від 21.09.2023 № 3730/20-23, згідно якого проект цього рішення було оцінено як з порушенням положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 14.12.2023 Київська міська рада прийняла рішення №7572/7613 «Про внесення змін до Порядку розміщення вивісок у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 224/2446.
4. Цим рішенням встановлено вимогу до осіб, які встановили, або мають намір встановити вивіску, подати повідомлення (заяву) з певними додатками через центр надання адміністративних послуг, з метою отримання рішення робочого (дозвільного) органу, яким визначено Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у вигляді наказу про відповідність/невідповідність розміщення вивіски вимогам Порядку.
5. Вважаючи прийняте рішення протиправним, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 27.03.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та нечинними пункти 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6 розділу ІІІ Порядку розміщення вивісок у м. Києві, в редакції, затвердженій рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 № 7572/7613. У задоволенні інших вимог відмовив.
7. Задовольняючи позов у визначеній судами частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вирішення питань про затвердження Порядку розміщення вивісок у місті Києві є виключною компетенцією Київської міської ради, проте чинним законодавством заборонено вимагати від суб`єктів господарювання будь-які документи для розміщення вивісок чи табличок, а розділ III Порядку розміщення вивісок у місті Києві, який затверджений спірним рішенням, передбачає необхідність подання суб`єктами господарювання повідомлення про розміщення вивіски, тобто визначає подачу нових документів дозвільного характеру, які не передбачено нормою закону.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ І ВІДЗИВІВ НА НИХ
8. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
9. Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, скаржник визначає положення пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступ від такого висновку.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № №2806-VI, частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу» від 03.07.1996 №270/96-ВР, пункту 49 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 29.11.2023 у справі №640/26781/21 щодо застосування наведених вище норм матеріального права.
10. Одночасно, у касаційній скарзі, скаржник покликається на те, що суди попередніх інстанцій застосували положення рішення Київської міської ради від 14.12.2023 №7572/7613 «Про внесення змін до Порядку розміщення вивісок у місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради» та статті 2, 5 та 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при цьому не встановили наявність у позивача порушеного права або охоронюваного законом інтересу, а також без з`ясування його процесуальної належності як особи, яка має право на звернення з таким позовом без урахування висновків, висловлених у постановах від 30.04.2024 у справі №640/6980/19, від 26.09.2023 у справі №320/2025/22, від 10.02.2021 у справі №640/14623/20, від 29.07.2025 у справі №320/33155/23.
11. Відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що законодавець у положеннях статей 19, 144 Конституції України, Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів», «Про столицю України - місто-герой Київ», визначив гарантії самостійності органів місцевого самоврядування і закріпив виключну компетенцію Київської міської ради щодо вирішення питань благоустрою та впорядкування розміщення вивісок на території міста.
12. Скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій не врахували, що постійна Комісія міської ради з питань власності та регуляторної політики, діючи в межах статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», розглянула пропозиції Державної регуляторної служби України, надала їм оцінку та прийняла, на його думку, вмотивоване рішення про їх відхилення, визнавши проєкт рішення таким, що відповідає принципам діяльності, адекватності, ефективності, збалансованості, передбачуваності та прозорості. Надалі проєкт рішення був підтриманий головною постійною Комісією Київської міської ради з питань транспорту, зв`язку та реклами і прийнятий на пленарному засіданні Київської міської ради, що, на думку відповідача, повністю відповідає процедурі, передбаченої статтею 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», і правильність такого підходу узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.11.2023 у справі №640/26782/21, згідно з яким пропозиції Державної регуляторної служби України не є обов`язковими для врахування, а їх відхилення не перешкоджає подальшому розгляду та прийняттю регуляторного акта на пленарному засіданні відповідної ради.
13. Відповідач зазначає, що суди, ухвалюючи рішення, фактично порушили баланс між повноваженнями органу місцевого самоврядування та правами суб`єктів господарювання, оскільки позбавили Управління з питань реклами можливості здійснювати повноцінний контроль за відповідністю вивісок установленим вимогам, наведеним у визначенні усунули інструмент перевірки, поклали обов`язок прийняття рішень без аналізу документів та створили передумови для примусового демонтажу вивісок виключно за результатами візуальної оцінки.
14. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 30.04.2024 у справі №640/6980/19, від 26.09.2023 у справі №320/2015/22, де Суд дійшов висновку, що щ позовом про оскарження нормативно-правового акта можуть звернутися лише особи, щодо яких цей акт застосовується або буде застосований, якщо позивач не є суб`єктом відповідних правовідносин, він не набуває права на оскарження такого акта.
15. Також відповідач зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.05.2021 у справі №826/13229/16, в якій Суд дійшов висновку, що для ефективного судового захисту має існувати чіткий та безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням і обраним способом захисту, а обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його права чи інтересів відповідним рішенням суб`єкта владних повноважень.
Сервисы для юристов