ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 500/7163/25
адміністративне провадження № К/990/8829/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року (суддя Подлісна І.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року (головуючий суддя Мандзій О.П., судді: Гудим Л.Я., Качмар В.Я.) у справі №500/7163/25 за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС у Тернопільській області (далі - ГУ ДПС у Тернопільській області, позивач) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач 2) про визнання договору недійсним.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Тернопільській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Восьмий апеляційний адміністративний суд, погодившись з позицією суду першої інстанції, змінив мотивувальну частину рішення, доповнивши її резолютивну частину, абзацом другим такого змісту: «Роз`яснити Головному управлінню ДПС у Тернопільській області, що даний спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства».
Суди дійшли висновку, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваних договорів, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на грубе порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить їх скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наполягає, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.
Верховним Судом ухвалою від 13 березня 2026 року відкрито провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав до задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» залежно від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.
Стаття 1 ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Сервисы для юристов