ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2026 року
м. Київ
справа №380/16037/21
касаційне провадження № К/990/10802/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Тайфун-Плюс» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023 (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді - Гуляк В.В., Ільчишин Н.В.) у справі за позовом Приватного підприємства «Тайфун-Плюс» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Тайфун-Плюс» (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.09.2021 № 20102/13-01-07-05.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить: положенням підпункту 2 пункту 180.1 статті 180, пункту 180.2 статті 180, підпункту «б» пункту 185.1 статті 185, пунктам 200.1, 200.2, 200.4 статті 200, пунктам 208.2, 208.3 статті 208 Податкового кодексу України; правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 10.06.2019 у справі № 808/1539/16, від 12.08.2021 у справі № 806/1706/16, від 27.05.2021 у справі № 820/3274/18; висновкам відповідача, що стосуються бюджетного відшкодування податку на додану вартість по аналогічних господарських операціях, викладеним у довідках контролюючого органу за результатами проведення податкових перевірок за попередні періоди.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 18.05.2022 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03.09.2021 № 20102/13-01-07-05.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що змісту та умов зовнішньоекономічних контрактів, укладених із контрагентами - нерезидентами встановлено причинно-наслідковий зв`язок необхідності надання послуг та виконання робіт на митній території України та фактичне надання таких послуг і виконання робіт в межах митної території України, а саме за місцезнаходженням нерухомого майна та виробничих ліній Підприємства та за зареєстрованим місцем отримувача таких послуг і робіт - Підприємством. В результаті проведення господарських операцій, у позивача виникли податкові зобов`язання, передбачені Податковим кодексом України, а також правомірно сформовано податковий кредит, виписані податкові накладні під кодом 500000000000 та в результаті законно заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість у загальній сумі 1010941,00 грн.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.01.2023 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що за операціями з отримання послуг, що постачаються нерезидентами, у платника податків взагалі немає обов`язку сплачувати податок на додану вартість і не може виникати від`ємного значення з податку на додану вартість, на відшкодування частини якого міг би претендувати отримувач цих послуг. Відтак, Податковий кодекс України виключає можливість декларування до бюджетного відшкодуванням сум податку на додану вартість за операціями з отримання послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.
В касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі 160/8965/19, від 19.04.2022 у справі №640/11749/20, 09.02.2023 у справі №520/1530/2020.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.04.2023 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Управління у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.01.2026 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 28.01.2026.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суди установили, що Управління провело документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2017 по 31.03.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.10.2016 по 31.03.2021, результати якої оформлені актом від 05.08.2021 № 15941/13-01-07-05/36741547, за висновками якого Підприємством були порушені, зокрема, вимоги: пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200, пункту 208.2 статті 208 Податкового кодексу України - встановлено завищення суми податку, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 податкової декларації «Сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200 1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 рядок 19.1), яка: підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 20.2.1 + рядок 20.2.2) (рядок 3 Д3): на рахунок платника у банку») за період з 01.07.2017 по 31.03.2021 всього у сумі 1010941,00 грн, у тому числі: за травень 2018 року в сумі 17383,00 грн, за листопад 2018 року в сумі 51031,00 грн, за грудень 2018 року в сумі 18327,00 грн, за січень 2019 року в сумі 583175,00 грн, за лютий 2019 року в сумі 52235,00 грн, за серпень 2019 року в сумі 1873,00 грн, за вересень 2019 року в сумі 8711,00 грн, за жовтень 2019 року в сумі 4010,00 грн, за листопад 2019 року в сумі 2215,00 грн, за лютий 2020 року в сумі 78827,00 грн, за березень 2020 року в сумі 15476,00 грн, за квітень 2020 року в сумі 53076,00 грн, за травень 2020 року в сумі 3808,00 грн, за липень 2020 року в сумі 18617,00 грн, за вересень 2020 року в сумі 144,00 грн, за листопад 2020 року в сумі 27057,00 грн, за грудень 2020 року в сумі 48624,00 грн, за січень 2021 року в сумі 26352,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Підприємство безпідставно задекларувало до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, нараховані за операціями із отримання послуг від нерезидентів (перелік яких наведено у таблиці 1 на 33-37 аркушах акту перевірки), не зареєстрованих як платники податку на додану вартість, місце постачання яких розташоване на митній території України.
На вказаний акт перевірки Підприємством були подані заперечення, за результатом розгляду яких листом від 06.09.2021 за № 25542/6/13-01-07-05-16 Управління відмовило у їх задоволенні.
На підставі висновків акта перевірки Управління прийняло податкове повідомлення-рішення № 20102/13-01-07-05 від 03.09.2021, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 та пункту 200.14 статті 200 ПК України зменшило Підприємству суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану за період з травня 2018 року по січень 2021 року на загальну суму 1010941,00 грн. та застосувало до штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 101094,10 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить із наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до укладених контрактів (договорів) з контрагентами-нерезидентами Підприємства на послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких визначено на митній території України, були складені акти виконаних робіт та податкові накладні, по яких суми нарахованого податку на додану вартість були включені в розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість) в рядок 7 під кодом 500000000000 за звітні періоди декларування податку на додану вартість.
Сервисы для юристов