ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"27" квітня 2016 р. м. Київ К/800/20920/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:ОСОБА_5відповідача:Карабин М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року
у справі № 809/3061/14
за позовом ОСОБА_7
до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_7 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2014 року № 86401-15 та № 86402-15.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, адміністративний позов задоволено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Снятинською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки від 20 грудня 2012 року. Згідно п. 1 вказаного договору орендодавець здає в оренду орендарю на підставі розпорядження Снятинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 19 грудня 2012 року № 535, згідно розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею - 44,9998 га для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населеного пункту села Рож-Поле, урочище "База", Шевченківської сільської ради, Снятинського району Івано-Франківської області. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1403894,80 грн.
Згідно п. 9 договору оренди, орендна плата за оренду зазначеної земельної ділянки згідно розпорядження Снятинської районної державної адміністрації від 19 грудня 2012 року № 535, встановлюється сторонами у розмірі 0,1 % від нормативно-грошової оцінки землі. Позивачем сплачено 1404,00 грн. орендної плати за 2014 рік.
02 вересня 2014 року позивач отримав від ДПІ у Снятинському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2014 року № 86401-15 та № 86402-15. Згідно вказаних податкових повідомлень-рішень, позивача зобов'язано сплатити оренду плату за вказану земельну ділянку у розмірі 31731,00 грн. та 346,16 грн. відповідно.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що зміни до договору оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю не вносились, а за таких обставин, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач неправомірно визначив податкове зобов'язання з орендної плати за землю.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За приписами п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Відповідно до п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування плати за землю є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з ч. 1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України в редакції станом на 01 січня 2014 року визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, внесено зміни, зокрема, до ст. 288 Податкового кодексу.
Сервисы для юристов