ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2026 року
м. Київ
справа № 440/9471/25
адміністративне провадження № К/990/49625/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2025, ухвалене суддею Чесноковою А. О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, ухвалену колегією суддів у складі Присяжнюк О. В., Любчич Л. В., Спаскіна О. А., у справі № 440/9471/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Зіньківської міської ради, третя особа - Північно-східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про стягнення середнього заробітку за вимушені прогули,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У липні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Зіньківської міської ради, у якому просили стягнути з відповідача на користь позивачів по 1 168 000 грн середнього заробітку за вимушені прогули.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 14.07.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025, відмовив у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачам право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір виник внаслідок позиції позивачів щодо невиплати заробітної плати та стягнення середнього заробітку, а тому порушені позивачем питання перебувають поза межами адміністративної юрисдикції. Заявлені позивачем позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь по 1 168 000 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки, на їх думку, вони виконали роботу, зрубавши аварійну березу. Тобто спірні правовідносини в цій справі стосуються трудових правовідносин, а не публічно-правових правовідносин. У зв`язку з цим, спір між сторонами не є публічно-правовим, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, на обґрунтування якої зазначили, що вони є безпідставними та незаконними.
На переконання скаржників, згідно з правилами предметної підсудності позов підлягає адміністративному судочинству, якщо одна із сторін є органом місцевого самоврядування. Оскільки в цьому позові відповідачем є Зіньківська міська рада, тобто орган місцевого самоврядування, цей позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає у себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України є спір, у якому:
Сервисы для юристов