Постанова ВАСУ від 25.03.2014 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2014 р. м. Київ К/9991/3676/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Ємельянової В.І., Олендера І.Я., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2008 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом до відповідачів. Уточнивши позов просила зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів», стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року та компенсацію за затримку її виплати на загальну суму 158464 грн. 44 коп. та відшкодувати понесені судові витрати в сумі 1785 грн. у зв'язку з оплатою праці експерта.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 недоотриману заробітну плату за період з червня 2005 року по червень 2008 року в сумі 158464 грн. 44 коп. Зобов"язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" та відшкодувати ОСОБА_4 понесені судові витрати в сумі 80,00 грн. з Державного бюджету України через Державне казначейство України. У задоволенні позову до Апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед ОСОБА_4 по заробітній платі та довічному грошовому утриманню, що виникла у зв"язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про оплату праці суддів». Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 недоотриману заробітну плату, щомісячне довічне грошове утримання та компенсацію втрати доходів, що пов"язана із затримкою виплати за період з 3 грудня 2007 року по 22 березня 2010 року. Зобов"язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

У касаційних скаргах Державна судова адміністрація України та Державне казначейство України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 26 березня 1993 року працювала суддею Староміського районного суду м. Вінниці, а з 7 лютого 2002 року - суддею апеляційного суду Вінницької області. Заробітна плата позивачки обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2006-2010 роки.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заробітна плата та грошове утримання виплачувались позивачці без підвищення мінімальної заробітної плати за вказаний період, то на користь позивачки слід стягнути визначені експертизою суми.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги за період з червня 2005 року по червень 2008 року, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки за змістом статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року), постанов Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514, від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" посадовий оклад суддів з 1 червня 2005 року не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати, схеми посадових окладів та розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи розраховуються виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865"Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" щодо застосування для розрахунку посадових окладів мінімальної заробітної плати в розмірі 332 грн. і не проведення перерахунку при підвищенні мінімальної заробітної плати в подальшому судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано незаконним, то відповідачі при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачці діяли неправомірно.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" від 3 вересня 2005 року № 865, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.

Відповідно до положень частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За правилами частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 3 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 1 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.

Проте, постанова Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Між тим аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться. Положення зазначеної постанови стали преамбулою постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865.

Крім того, у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади відповідно до положень частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суд зобов'язаний у резолютивній частині постанови вирішити питання не тільки про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, але й обов'язково зазначити у резолютивній частині постанови про визнання нормативно-правового акта нечинним. Тобто нормативно-правовий акт у відповідності до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України втрачає чинність лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду.