ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 січня 2016 року м.Київ П800/495/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді Донець О.Є.,
Логвиненко А.О.,
Мороз Л.Л.,
Мороз В.Ф.,
секретар судового засідання - Загородня М.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_4,
представника відповідача - Лаптієва А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_4 до Верховної Ради України про зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Верховної Ради України, в якому просить зобов'язати Верховну Раду України вчинити певні дії, а саме: протягом двох робочих днів з дня набрання законної сили рішення суду оприлюднити на офіційному веб-сайті Верховної Ради України електронну петицію, актором (ініціатором) якої є ОСОБА_4, адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, суть звернення - назва петиції «ІНФОРМАЦІЯ_2», текст петиції: «Пропоную Верховній Раді України внести зміни до Конституції України, виклавши статтю 74 у такій редакції: «Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету, амністії, запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівності кожного перед законом у правах, свободах, можливостях та повазі до людської гідності». Відповідно до чинної редакції статті 74 Конституції України референдум не допускається лише з питань податків, бюджету та амністії. Заборонити виносити на референдум питання ущемлення гідності та прав людини необхідно з наступних причин. Відповідно до преамбули Загальної декларації прав людини, яка є частиною законодавства України відповідно до ст.9 Конституції України, необхідно щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення. На жаль, у країнах посткомуністичної Європи сформувалися еліти правових нігілістів, які не визнають за кожного людиною природних прав і гідності, будучи глибоко переконані, що фундаментом правової системи нації мають бути привілеї та вседозволеність еліти. Агресивна жадібність таких еліт не зустрічає належного опору народу, оскільки всьому населенню з дитинства промивають мізки, нав'язуючи через системи освіти та засоби масової інформації патерналістське бачення «нормальності» ущемлення прав кожного заради нав'язування привілеї еліти. Таким чином, формується маріонеткова громадська думка на підтримку правового нігілізму еліт, яка надалі «легалізується» на референдумах. Природні права ті гідність кожної людини не можна відібрати, хоче того зверхня еліта чи ні. Люди рівні перед природою і перед будь-яким природним законом, а якщо тиранія приймає інші закони, рано чи пізно люди повстають проти тиранії та її примусової несправедливості. Щоб цього не відбулося, треба визнавати реальність прав людини і приводити законодавство у відповідність до реальності, а не гратися у популістську гру «давайте всі проголосуємо, хто хоче бути ситим рабом». Будь-які референдуми з питань «узаконення» нерівності людей мало чим відрізняються від шахрайства. Адже політичний режим, який воює проти прав людини, є тиранією, нелегітимною за визначенням. Імітаційні референдуми допоможуть йому стати «демократичнішим» не більше, ніж мертвому припарки. Не можна дозволити жодній еліті розкіш почуватися вище за інших громадян і підтягувати «агресивно-слухняну більшість»рабів та лакеїв на шахрайські «референдуми» за ущемлення гідності та прав людини. Надто дорого обходяться народам такі розкоші. Відповідно до статей 1, 23-1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звертатися до органів державної влади відповідно до їх функціональних обов'язків із пропозиціями. Тому дана пропозиція внести зміни до статей 74 Конституції України адресується Верховній Раді України, яка має повноваження вносити зміни до Конституції України згідно із статтею 85 Конституції України».
В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на положення Закону України «Про звернення громадян», зазначає про безпідставність та необґрунтованість відмови Верховної Ради України у оприлюдненні його електронної петиції, яка оформлена належним чином та подана у встановленому порядку, містить правомірні пропозиції у межах компетенції Верховної ради України і обґрунтування цих пропозицій, які він має право вільно виражати. Вказує про обов'язок Верховної Ради України оприлюднити електронну петицію на офіційному веб-сайті протягом двох робочих днів з дня надсилання її автором (ініціатором) у разі оформлення належним чином і подання у встановленому порядку.
Позивач у судовому засіданні підтримав свої вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач - Верховна Рада України просить відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача у поданих запереченнях та в судовому засіданні зазначив про невідповідність викладених позивачем у петиції пропозицій положенням ст.157 Конституції України, ч.3 ст.23-1 Закону України «Про звернення громадян», а також вказує про неврахування позивачем особливостей правового статусу відповідача та повноважень, віднесених до його відання, оскільки фактично предметом позовних вимог є оскарження дій не Верховної Ради України як законодавчого органу влади, а дій Апарату Верховної Ради України, до повноважень якого парламентом делеговано здійснення допоміжної діяльності.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 шляхом заповнення спеціальної форми на веб-сайті Верховної Ради України розмістив текст електронної петиції під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».
22 грудня 2015 року Апаратом Верховної Ради України у відповіді на петицію повідомлено позивача, що ініційоване ним електронне повідомлення не може бути оприлюднене, оскільки його зміст не відповідає вимогам, визначеним законом.
Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про звернення громадян» електронна петиція є особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування, подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.
Як передбачено ч.ч.1 - 7 ст.23-1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції.
Сервисы для юристов