Постанова ВАСУ від 24.06.2015 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2015 р. м. Київ К/9991/3670/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Малинін В.В., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р., Державного казначейства України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду Вінницької області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог, про стягнення з Міністерства фінансів України шляхом списання грошових коштів з розрахункового рахунку Державної судової адміністрації України на її користь заборгованість по заробітній платі з 01.06.2005р., стягнення з Державної судової адміністрації України та зобов'язання Головне управління Державного казначейства України провести видатки з державного бюджету, а саме заборгованість по заробітній платі в сумі 81922,56 грн, 33485,65 грн компенсації та 1785 грн судових витрат.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.03.2010р. позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача 115408,21 грн недоотриманої суми заробітної плати за період з червня 2005 року по червень 2008 року.

Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

В задоволенні позову до апеляційного суду Вінницької області та Міністерства фінансів України відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості перед позивачем по заробітній платі та довічному грошовому утриманню, що виникла у зв'язку із застосуванням пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. №1310 «Про оплату праці суддів».

Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоотриману заробітну плату, щомісячне довічне грошове утримання та компенсацію втрати доходів, що пов'язана із затримкою виплати за період з 03.12.2007р. по 22.03.2010р.

Зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодились Державна судова адміністрація України та Державне казначейство України, подали касаційні скарги, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційні скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивача на підставі Постанови Верховної Ради України від 07.06.2007р. №1143/2007р. обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Вінницької області.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив з того, що заробітну плату необхідно нараховувати та виплачувати позивачу у відповідності до вимог діючого законодавства без застосування обмеження величини мінімальної заробітної плати, встановленої пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково апеляційний суд виходив з того, що хоча висновок суду першої інстанції про те, що нарахування позивачу заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 332 грн є протиправним та порушує права позивача, однак судом не встановлено строк, з якого має бути стягнута недоотримана заробітна плата.

Проте, колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може з наступних підстав.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30.06.2005р. Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 01.06.2005р. підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 03.09.2005р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 03.09.2005р. №865 чинності не з 01.06.2005р., а з 01.01.2006р. (пункт 5 постанови).