ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа №240/32993/23
адміністративне провадження № К/990/22093/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/32993/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10"
до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправною та скасування постанови,
за касаційною скаргою Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (ухвалене суддею-доповідачем Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів: Боровицького О.А., Курка О. П.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" (далі - ТОВ «Форест Полісся-10», позивач) звернулося до адміністративного суду з позовною заявою до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - відповідач, скаржник, Держпраці), в якій просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-115/ЖИ/а-7 від 06 листопада 2023 року, якою накладено на ТОВ «Форест Полісся-10» штраф у розмірі 20100,90 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що акт про неможливість проведення перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувану постанову, не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства, оскільки складений без генерального директора та його примірник не надавався. Зауважує, що розгляд справи та прийняття спірної постанови здійснені без повідомлення та участі товариства. Наголошує, що саме по собі складання акта про неможливість проведення інспекційного відвідування через відсутність посадових осіб об`єкта інспектування за своїм місцезнаходженням станом на час виходу посадових осіб Держпраці на місце для проведення такого інспектування, без виявлення ознак перешкоджання об`єктом відвідування проведенню інспекційного відвідування, не може вважатися достатньою самостійною підставою для притягнення до відповідальності за абзацом 7 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні). Акцентує увагу, що після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі №640/17424/19, тобто з 14 вересня 2021 року, постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21 серпня 2019 року №823 (далі - постанова КМУ № 823) втратила чинність. Саме тому на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, така, згідно положень Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2001 року №509 (далі - Порядок № 509), могла бути прийнята на підставі акта документальної виїзної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Наведене, на переконання позивача, свідчить, що підстави для накладення штрафу на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування відсутні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позов задоволено.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положення Порядку №509, на момент виникнення спірних правовідносин не передбачали такої підстави для накладення штрафу як акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування.
5. Тобто, акт про неможливість проведення інспекційного відвідування, як доказ інкримінованого порушення, який став підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, складений поза межами правового регулювання, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, прийнятого на підставі такого акта.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
7. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення абзацу 7 частини другої статті 265 КЗпП України та пункту 2 Порядку №509, а також наголошує, що судами першої і апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20 та від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, у зв`язку з чим, останні дійшли помилкових висновків про те, що положення Порядку №509 на момент виникнення спірних правовідносин не передбачали такої підстави для накладення штрафу як складення акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування.
8. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Порядку №509 після визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19 протиправною та нечинною постанови КМУ №823, якою серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування.
9. На думку відповідача відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Порядку №509 призводить до юридичної невизначеності при прийнятті рішення про накладення штрафу на підставі акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування, тому розгляд цієї справи судом касаційної інстанції має виняткове значення для Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та становить значний інтерес для Держпраці, її територіальних органів та суб`єктів господарювання.
10. Крім того, скаржник вказує, що у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23, зазначено, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 КАС України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.
11. При цьому скаржник також наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20, у якому зазначено, що саме по собі складання посадовими особами відповідача акта про неможливість проведення інспекційного відвідування через відсутність посадових осіб об`єкта інспектування за своїм місцезнаходженням або через ненадання документів, вимогу про надання яких суб`єктом господарювання не отримано з незалежних від нього причин, без виявлення ознак перешкоджання об`єктом відвідування проведенню інспекційного відвідування, не може вважатись самостійною підставою для притягнення позивача до відповідальності за абзацом 7 частини другої статті 265 КЗпП України. Однак, з`ясовуючи поінформованість особи про проведення перевірки, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії не можуть бути підставою для скасування постанови.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. Касаційна скарга надійшла до Суду 10 червня 2024 року.
Сервисы для юристов