Постанова ВАСУ від 21.10.2014 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/46364/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпроджержинська Дніпропетровської області про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпроджержинська Дніпропетровської області на постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 серпня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року, -

у с т а н о в и л а :

У червні 2010 року позивач звернулася з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпроджержинська Дніпропетровської області (далі - УПФ), у якому просила зобов'язати відповідача призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 1 липня 2010 року та здійснити перерахунок і виплату щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з 6 лютого 2005 року, у відповідності до статей 52, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).

В обґрунтування позову зазначала, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника згідно вимог статті 54 Закону № 796-ХІІ, крім того розмір виплачуваної щомісячної компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи не відповідає приписам статті 52 Закону № 796-ХІІ.

Вважаючи це порушенням своїх прав, позивач просила про задоволення позову.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірними дії та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по виплаті державної пенсії та щомісячної компенсації, згідно статей 52, 54 Закону № 796-ХІІ за періоди з 16 червня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком та 50 процентів мінімальної пенсії за віком, з урахуванням здійснених виплат. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що відповідач, у спірні періоди, повинен був здійснювати нарахування та виплату державної пенсії та щомісячної компенсації у розмірі, передбаченому статтями 52, 54 Закону № 796-ХІІ з урахуванням рішень Конституційного Суду України.

Проте, до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За приписами частин 2 і 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, у відповідності до частин 1-3 статті 52 Закону № 796-ХІІ (у редакції спірного періоду) щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.

Право на щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні. При цьому дітям щомісячна компенсація призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, згідно з приписами частини 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ (у редакції спірного періоду) обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В свою чергу, абзацом 1 частини 1 статті 36 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) встановлено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

До непрацездатних членів сім'ї, у розумінні частині 2 цієї статті, відносяться чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні, а також чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Також, за правилами частини 3 вищезазначеної статті Закону № 1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.