ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 400/11565/23
адміністративні провадження № К/990/13708/24, № К/990/11239/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, адвоката Бабійчук Ірини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (суддя: Брагар В.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року (судді: Турецька І.О., Градовський Ю.М., Шеметенко Л.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Миколаєві), з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів;
зобов`язати ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року;
визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів;
зобов`язати ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно зі статтею 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» за кожний повний календарний рік служби, включаючи роки попередньої служби, тобто за період служби, що охоплюється вислугою років у 11 років 09 місяців 02 днів.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу в ТУ ДБР на посаді начальницького складу з 01 липня 2021 року і був звільнений з 18 липня 2023 року за угодою сторін, з достроковим припиненням (розірванням) контракту. Під час звільнення відповідач виплатив йому компенсацію за 18 невикористаних календарних дні щорічної оплачуваної (основної та додаткової) відпустки за 2023 рік. Однак, відповідач не виплатив йому компенсацію за 35 невикористаних календарних дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік. Також, відповідач не виплатив одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач підкреслив, що чинне трудове законодавство України, зокрема стаття 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) та стаття 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), гарантує працівнику виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. На підтвердження своєї позиції позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20.
Також позивач зазначив, що його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні закріплене в статті 9 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». У зв`язку з тим, що звільнення останнього відбулося на підставі угоди сторін про дострокове закінчення строку дії контракту, а вислуга років становить більше 10 років, позивач вказав, що він має право на отримання під час звільнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів.
Зобов`язано ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки 2022 рік у загальній кількості 35 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 18 липня 2023 року.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743), які регулюють спірні правовідносини, не врегульовують питання компенсації невикористаної відпустки під час звільнення за минулі роки особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Додатково суд апеляційної інстанції вказав, що до правовідносин, пов`язаних з соціальним захистом осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, підлягають застосуванню норми Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), водночас такі також не врегульовують спірне питання компенсації невикористаної відпустки під час звільнення за минулі роки.
З огляду на відсутність правового регулювання спірного у цій справі питання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважали, що при вирішенні спору в цій частині необхідно застосовувати положення трудового законодавства, а саме статтю 83 КЗпП України, частину першу статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР, де вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Застосовуючи положення зазначених норм, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час звільнення зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2022 році 30 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 календарних дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки.
Суди попередніх інстанцій оцінили критично доводи відповідача про те, що чинне законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань виключно у році звільнення, а також відхилили його твердження про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за попередній рік.
Сервисы для юристов