Постанова ВАСУ від 21.01.2015 року

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/62355/11

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, третя особа - апеляційний суд Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення невиплаченої заробітної плати за касаційними скаргами територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області та Головного управління юстиції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

В липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що працює на посаді судді апеляційного суду Миколаївської області. Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якою зазначеним у постанові особам були підвищені посадові оклади. Ця постанова набрала чинності з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», яка набрала чинності з 1 січня 2006 року. Тобто з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року посадовий оклад позивача не відповідав вимогам частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року №1310 постанову № 865 доповнено пунктом 4-1, згідно з яким мінімальна заробітна плата для обчислення посадових окладів суддів встановлена у розмірі 332 грн і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не провадиться. Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року № 865. Проте відповідачі незаконно продовжували нараховувати посадовий оклад, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн, а не з розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами про Державний бюджет України на відповідні роки. На думку позивача, в зв'язку з проведенням перерахунку розміру заробітної плати, перерахунку також підлягає й сума нарахованого йому щомісячного грошового утримання.

Просив з урахуванням уточнення позовних вимог:

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо непроведення перерахунку та виплати заробітної плати згідно зі встановленими чинним законодавством розмірами мінімальної заробітної плати з червня 2005 року по квітень 2010 року та щомісячного грошового утримання з березня 2009 року по квітень 2010 року;

зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати заробітну плату з урахуванням встановленої законом мінімальної заробітної плати на відповідний період з червня 2005 року по квітень 2010 року та щомісячного грошового утримання з березня 2009 року по квітень 2010 року;

стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача 301405,84 грн боргу по заробітній платі з червня 2005 року по квітень 2010 року без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів та заборгованості з щомісячного грошового утримання в сумі 85590,74 грн з березня 2009 року по квітень 2010 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України щодо неприведення посадового окладу ОСОБА_1 з 1 червня 2005 року у відповідність до вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» та не виплаті йому у зв'язку з цим належного розміру заробітної плати та довічного грошового утримання. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України, через Державне казначейство України, заборгованість із заробітної плати у сумі 157268,33 грн та заборгованість з довічного грошового утримання у сумі 54885,43 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2011 року апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, Головного управління юстиції у Миколаївській області, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України було залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року - без змін.

Вказуючи на допущені, на думку територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області та Головного управління юстиції у Миколаївській області, судами порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідачі просять скасувати постановлене рішення суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Державної судової адміністрації України та Кабінету Міністрів України.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді апеляційного суду Миколаївської області з 1 липня 1998 року. Протягом червня - грудня 2005 року та січня 2006 року позивач отримував заробітну плату, виходячи з посадового окладу в розмірі 514 грн, а з січня 2006 по квітень 2010 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 2988 грн.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 1 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності не з 1 червня 2005 року, а з 1 січня 2006 року (пункт 5 постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Поряд з цим, застосовуючи постанову Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 в частині приведення посадового окладу позивача з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року у відповідності з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували зазначені постанови частково, лише у частині розміру посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за кваліфікаційний клас позивача, і не врахував при визначенні розміру заробітку позивача інші положення цих постанов.