ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 520/34307/24
адміністративне провадження № К/990/49627/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Осадча Вікторія Володимирівна, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року (суддя: Бадюков Ю.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року (судді: Чалий І.С., Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якому, зокрема, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць за період з січня 2023 року по березень 2024 року, виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розрахунку на місяць пропорційну часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 включити ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць за період з січня 2023 року по березень 2024 року, виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розрахунку на місяць пропорційну часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів та виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час проходження військової служби, зокрема в період із січня 2023 року по березень 2024 року, він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. На підтвердження зазначених обставин послався на довідку військової частини НОМЕР_1 від 07 серпня 2024 року № 02.5/28746/24-ВН. Проте відповідач безпідставно не виплатив йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі 100 000,00 грн, у зв`язку з безпосередньою участю та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за зазначений період.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року, у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з положень Постанови № 168, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, а також наказів Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 36 та від 01 вересня 2023 року № 726, зазначив, що обов`язковою умовою для отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі є підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення).
При цьому безпосередньою участю у бойових діях або заходах є виконання військовослужбовцем конкретних і визначених завдань, які в силу положень наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ, наказів Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 36 та від 01 вересня 2023 року № 726 підпадають під оплату додатковою винагородою в підвищеному до 100 000,00 грн розмірі. До таких завдань, зокрема, належать виконання бойових завдань на лінії бойового зіткнення, в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником.
Дослідивши витяги з журналу бойових дій щодо фактичних щоденних завдань, які виконував позивач у період з січня 2023 року по березень 2024 року, суд першої інстанції встановив, що він виконував завдання за місцем дислокації підрозділу в районі Золочівської територіальної громади Харківської області, зокрема із забезпечення охорони та оборони займаних позицій, недопущення просування противника вглиб оборони та подальшої окупації території України. Разом із тим суд встановив, що виконання зазначених завдань не супроводжувалося бойовими виходами чи безпосередньою участю позивача у бойових зіткненнях із противником.
Водночас суд першої інстанції врахував, що територія Золочівської територіальної громади Харківської області, де позивач проходив військову службу у спірний період, не була віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені у витягах із журналів бойових дій формулювання щодо мети застосування підрозділу, зокрема «утримання позицій РОП, недопущення втрати займаних позицій, нанесення наступаючому противнику комплексного вогневого ураження вогнем артилерії безпосередньої підтримки та мінометним розрахунком, на маршрутах висування та розгортання противника, недопущення прориву противником визначеного району оборони та просування противника на напрямку Богун - Городок - Уди, відбиття наступу угрупувань військ противника, ведення оборонного бою, утримання позицій відділення «Шаран», утримання ПВ «Крос», район н.п. Гур`їв Козачок», не означають, що поставлені задачі були фактично виконані, а лише є свідченням мети застосування конкретного підрозділу.
Апеляційний суд також зазначив, що матеріали справи не містять доказів проведення у спірний період бойових зіткнень, у яких позивач брав безпосередню участь. При цьому позивач не навів відомостей щодо конкретних бойових зіткнень чи інших обставин, які б підтверджували його безпосередню участь у заходах, визначених нормативним регулюванням як підстава для виплати збільшеної додаткової винагороди, зокрема на лінії бойового зіткнення, в умовах вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником.
Посилання позивача на довідку військової частини НОМЕР_1 від 07 серпня 2024 року № 02.5/28746/24-ВН як на самостійний доказ наявності права на отримання спірної додаткової винагороди суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли, зазначивши, що мета видання такої довідки пов`язана з підтвердженням права особи на отримання статусу учасника бойових дій, умови надання якого охоплюють ширше коло підстав, ніж умови виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
З огляду на наведене суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн за спірний період, а тому відмовив в задоволенні зазначених позовних вимог.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у зазначеній частині позовних вимог, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Осадча Вікторія Володимирівна, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій покликаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення в цій частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували надмірно формальний і звужений підхід до тлумачення поняття «безпосередня участь у бойових діях або заходах» та не врахували правових висновків Верховного Суду у постановах від 06 серпня 2024 року № 360/290/23, від 05 серпня 2024 року у справі № 200/4100/23, від 05 грудня 2024 року у справі № 120/12613/23 про те, що наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ передбачає альтернативність документів, що підтверджують участь військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах та не зведений до їх сукупності, а також у постанові від 05 грудня 2024 року у справі №120/4135/23 про те, що безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях не може тлумачитись надмірно вузько, а перелік завдань може охоплювати широкий спектр бойової діяльності, як у районах ведення бойових дій, так і поза ними.
Сервисы для юристов