ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2026 року
м. Київ
справа № 819/403/16
адміністративне провадження № К/9901/44389/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник Головне управління ДПС у Тернопільській області)
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2016 року (Суддя: Подлісна І.М.),
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (Судді: Кузьмич С. М., Гулид Р.М., Довга О.І.),
у справі № 819/403/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром»
до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області
про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
В березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільхлібпром» (далі - позивач, ТОВ «Тернопільхлібпром») звернулося до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, Тернопільська ОДПІ) з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільської області від 22.03.2016 року № 4873-23, якою позивачеві визначено до сплати суму податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в розмірі 1 145 717, 37 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на протиправність прийняття оскаржуваної податкової вимоги, внаслідок відсутності у товариства податкового боргу з наведеного податку, оскільки ним своєчасно і у повному обсязі сплачується податок на доходи фізичних осіб, що також підтверджується довідкою Тернопільської ОДПІ про відсутність заборгованості за сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) станом на 02.03.2016 року, а також податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, утриманого з них ПДФО (за формою № 1 ДФ за: 2-4 квартали 2013 року, 1-4 квартали 2014 і 2015 року). До того ж позивач посилався і на те, що відповідач, відмовляючи позивачеві в наданні відповіді на листи про відсутність заборгованості (щодо податків і зборів) посилався на те, що у останнього наявний податковий борг за постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-а, не вказавши у якій сумі та за яким податком і збором. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов (т. 1 а.с. 3-4, т. 1 а.с. 48, 49-50).
Дана справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року позов задоволено з посиланням на те, що позивачем самостійно не здійснювалось декларування грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн, отже вказана сума не є узгодженим грошовим зобов`язанням, а відтак не є податковим боргом в розумінні вимог податкового законодавства, що спростовує доводи контролюючого органу на те, що стягнення податку слід проводити, шляхом надіслання податкової вимоги (т. 1 а.с. 84-85).
За наслідками апеляційного перегляду, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року скасовано вищенаведене рішення суду першої інстанцій та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказаного висновку суд апеляційної інстанції дійшов проаналізувавши розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром», згідно яким сума податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн була нарахована позивачем самостійно під час виплати заробітної плати через касу Товариства у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року, що свідчить про узгодженість вказаної суми боргу, яка не сплачена до бюджету (з урахуванням переплати в розмірі 7 146,93 грн - заборгованість з ПДФО становить 1 145 717, 37 грн) (т. 1 а.с. 125-127).
Однак за результатами касаційного перегляду, ухвалю Вищого адміністративного суду України від 04.10.2017 року скасовано вищенаведену постанову суду апеляційної інстанції та направлено справу новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв`язку з неповним дослідженням судом апеляційної інстанції обставин даної справи.
Мотивуючи вказаний висновок, суд посилався на те, що наявний у матеріалах даної справи розрахунок повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб ТОВ «Тернопільхлібпром» (т. 1 а.с. 121) не є достатнім доказом того, що Товариство здійснювало нарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 152 864,30 грн; не підтверджено будь - якими доказами і те, що ТОВ «Тернопільхлібпром» у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року проводилась виплата заробітної плати через касу Товариства з одночасним нарахуванням, але не сплатою (не перерахуванням) до бюджету 1 152 864,30 грн податку на доходи фізичних осіб; також, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи податковим розрахункам сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податків, поданих позивачем до контролюючого органу, а також інтегрованій картки платника податку (т. 1 а.с. 201-205).
За результатами нового розгляду справи, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 червня 2016 року залишено без змін.
Мотивуючи вказаний висновок, суд апеляційної інстанції, за результатами оцінки наявних у справі доказів (враховуючи додатково витребувані судом докази на виконання вимог ВАС України) дійшов висновку про документальне підтвердження позивачем, що у період з квітня 2012 року по грудень 2014 року ним проводилась виплата заробітної плати через касу товариства з одночасним нарахуванням ПДФО; і позивачем самостійно не здійснювалось декларування грошових зобов`язань у визначеному відповідачем розмірі, а сума боргу в розмірі 1 152 864, 30 грн з ПДФО не є узгодженим грошовим зобов`язанням, відтак не може рахуватись податковим боргом в розумінні вимог ПК України. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно копії інтегрованої картки, станом на 31.12.2015 у позивача наявна недоїмка (податкового боргу) в розмірі 4 576, 55 грн, яка погашена 12.01.2016 і починаючи з 12.01.2016 у позивача значиться переплата у сумі 7 146,93 грн.
Судом апеляційної інстанції також враховано і те, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-a визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 00021211705 від 06.04.2015 року, яке прийнято на підставі акта перевірки від 26.03.2015 року № 2224/19-18-17-05/30836947, яким було зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 168.1. 168.1.2. 168.1.5. 168.1.6 статті 168 Податкового кодексу України внаслідок несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 152 864, 30 грн (т. 5 а.с. 133-138).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом апеляційної інстанції під час нового розгляду обставин даної справи, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилався на не врахування судом апеляційної інстанції, що податкова вимога прийнята відповідачем на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року у справі № 819/1022/15-a (яка набрала законної сили), якою хоча і скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року 00021211705, але вказаним рішенням встановлено, що зобов`язання позивача є узгодженими в силу ст. 54.2 ст. 54 ПК України, а стягнення такого податку слід проводити шляхом надіслання податкової вимоги. При цьому скаржником в доводах касаційної скарги зауважено, що факт неперерахування ПДФО в загальній сумі 1 152 864, 30 грн зафіксований актом перевірки від 26.03.2015 року № 2224/19-18-17-05/30836947, на підставі якого власне і приймалось податкове повідомлення-рішення від 06.04.2015 року № 00021211705, яке було предметом оскарження позивачем в межах вищенаведеної справи № 819/1022/15-а (т. 27 а.с. 1-12).
В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу позивач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що на виконання вимог ВАС України судом апеляційної інстанції досліджена первинна документація (відомості про виплату заробітної плати, касові документи, розрахунки за формою 1 ДФ) і загалом за результатами апеляційного перегляду зроблені правильні висновки про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Тоді, як вільне тлумачення відповідачем рішення суду апеляційної інстанції у справі № 819/1022/15-a є неправомірним, адже в цій справі судом не досліджувались жодні докази нарахування та сплати ПДФО, а лише визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2015 року № 00021211705 виключно з формальних підстав із значенням того, що стягнення узгодженого грошового зобов`язання здійснюється виключно шляхом надіслання податкової вимоги. У відзиві позивач зазначає, що контролюючий орган безпідставно просить направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, намагаючись визначити позивачеві до сплати непідтверджені суми ПДФО (т. 27 а.с. 65-67).
Верховним Судом відкрито касаційне провадження у даній справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Сервисы для юристов