Постанова ВАСУ від 19.03.2015 року у справі №826/5560/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/41780/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року

у справі № 826/5560/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» (далі - ТОВ «Міжнародний виставковий центр»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005951503 від 22 квітня 2014 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну (електронну) перевірку податкової звітності ТОВ «Міжнародний виставковий центр» з плати за землю за 2014 рік та повноти надходжень з орендної плати за землю за січень - лютий 2014 року, за результатами якої складено акт № 2135/26-53-15-03-17/30212731 від 10 квітня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005951503 від 22 квітня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати в розмірі 990 756,47 грн. (792 605,18 грн. - основний платіж, 198 151,29 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним визначенням орендної плати за земельну ділянку за січень - лютий 2014 року шляхом подання 19 березня 2014 року уточнюючої податкової декларації з плати за землю № 9014362211 в розмірі, передбаченому пунктом 2.2 укладеного між ТОВ «Міжнародний виставковий центр» та Київською міською радою договору від 23 січня 2002 року (1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки), який є меншим, ніж встановлено ПК України.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що затверджені ПК України зміни щодо розміру орендної плати за земельні ділянки є лише підставою для перегляду умов укладеного договору, проте не тягнуть автоматичну зміну визначеного ним розміру орендної палати. А відтак, з огляду на те, що до договору оренди від 23 січня 2002 року не внесено зміни щодо розміру орендної плати, підстави для її сплати товариством у збільшеній сумі, на переконання судових інстанцій, відсутні, як, відповідно, і підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання договору оренди земельної ділянки від 23 січня 2002 року; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.