ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" травня 2016 р. м. Київ К/800/24100/15
К/800/22929/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з"явивсявідповідача:Дідик О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Нафта"
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року
та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року
у справі № 814/2725/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Нафта"
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нік-Нафта" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 серпня 2014 року: № 000195202, № 0001942202, №0001932202, № 0031232202.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано повністю податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2014 року: № 000195202, № 0001942202, № 0031232202, а податкове повідомлення-рішення № 0001932202 скасовано в частині застосування штрафних санкцій в сумі 9054067,00 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року апеляційні скарги позивача та відповідача задоволено частково. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги позивача задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2014 року № 0001952202 та № 0001942202. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач та відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами. Відповідач просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог повністю. Позивач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2014 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 527/14-20-22-31-38350416 від 06 серпня 2014 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4, п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 312903,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 30548,00 грн.; пп. 2.11 п. 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, в результаті чого позивачем видано відповідальній особі грошові кошти в сумі 690000,00 грн. під звіт без звітування нею у встановленому порядку; пп. 2.3 п. 2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, що призвело до здійснення позивачем розрахунків з контрагентами понад встановлені граничні суми у розмірі 4620183,51 грн.; пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до ненарахування та неутримання позивачем, як податковим агентом, податку з доходів фізичних осіб у сумі 105000,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2014 року: № 000195202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 45822,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 30548,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 15274,00 грн.; № 0001942202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 391128,75 грн., у тому числі за основним платежем - на 312903 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 78225,75 грн.; № 0001932202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 9412867,02 грн.; № 0031232202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 131250,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 105000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 26250,00 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснені позивачем з контрагентами господарські операції мали реальний характер, а штрафні санкції за порушення граничної суми ліміту в касі частково застосовані з порушенням встановленого ст. 250 Господарського кодексу України строку.
Із такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що визначений ст. 250 Господарського кодексу України строк не застосовується до даних правовідносин. Крім того, апеляційний суд погодився із правомірністю визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача, а також наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача, з огляду на наступне.
Щодо висновків відповідача про безтоварність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.
В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Сервисы для юристов