Постанова ВАСУ від 17.10.2016 року у справі №800/486/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2016 року м. Київ справа № 800/486/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.Суддів Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є. Олендера І.Я. Цвіркуна Ю.І.,розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 (далі - позивач, ОСОБА_6) звернувся до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо встановлення у рішенні від 21 липня 2016 року № 1518/дп-16 істотних порушень суддею ОСОБА_6 норм процесуального права при здійснені правосуддя, а саме з абзацу п'ятого сторінки 6 по абзац другий сторінки 7:

«Водночас слід зазначити, що доводи судді ОСОБА_6 не відповідають вимогам законодавства, яке регламентує дії суду у подібних процесуальних обставинах. Дана ухвала суперечить вимогам закону, а тому не може вважатися законною та обґрунтованою. Під час постановлення даної ухвали, обґрунтованої посиланням на пункт 4 частини першої статті 22 КАС України, суддею ОСОБА_6 не було враховано, що з системного аналізу норм статей 27, 28 КАС України вбачається, що повноваженнями заявити самовідвід від розгляду конкретної судової справи наділений лише головуючий у справі або колегія суддів, що розглядає справу. Правом заявити самовідвід інші судді суду, в якому розглядається справа, але у провадженні яких вона не перебуває, не наділені. Таким чином, підписання суддями колективної заяви про самовідвід від розгляду справи № 826/9751/14 не мало процесуального значення, а відтак не повинно було враховуватись суддею ОСОБА_6 під час вирішення питання про подальшу долю справи після задоволення самовідводу.

Постановивши ухвалу про самовідвід, суддя мав керуватися положеннями частини першої статті 32 КАС України, а саме - передати адміністративну справу на розгляд іншого судді того самого адміністративного суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 КАС України.

Таким чином, встановлені під час перевірки обставини свідчать про те, що доводи звернень Мін'юсту та ВО «Свобода» частково підтвердились. Суддею ОСОБА_6 після задоволення самовідводу було постановлено ухвалу від 18 лютого 2015 року про передачу адміністративної справи № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України, за участю Генеральної прокуратури України, до Комуністичної партії України про заборону політичної партії до Київського окружного адміністративного суду, з огляду на заяву про самовідвід від розгляду даної адміністративної справи усього складу ОАС м. Києва, чим порушено приписи частини першої статті 32 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення самовідводу судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 151 цього Кодексу. І лише якщо після задоволення відводів (самовідводів) суддів неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу справи до іншого адміністративного суду в порядку, встановленому статтею 22 цього Кодексу.

Судді ОАС м. Києва, які підписали колективну заяву про самовідвід, не мали у даній справі жодного процесуального статусу, а тому, за відсутності процесуальних повноважень, не вправі були задовольнити дану заяву про самовідвід. Суддя ОСОБА_6, який мав у справі статус головуючого, так само не мав права задовольнити заяву про самовідвід інших суддів, оскільки закон його такими повноваженнями не наділив. Отже, застосувати до даних правовідносин положення частини третьої статті 32 КАС України про передачу справи до іншого суду суддя ОСОБА_6 не мав права, оскільки диспозиція даної статті не відповідала обставинам, що склалися у справі - не було задоволено відводів чи самовідводів інших суддів, а відтак, можливо було утворити новий склад суду для розгляду даної справи.

Таким чином, суддя ОСОБА_6 істотно порушив норми процесуального права при здійсненні правосуддя, що може свідчити про наявність у його діях ознак дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених пунктом першим статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження за істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя».

Адміністративний позов обґрунтовано безпідставним встановленням відповідачем у рішенні про відмову у відкритті дисциплінарної справи істотного порушення суддею норм процесуального права при постановленні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАС м. Києва) про передачу адміністративної справи № 826/9751/14 на розгляд іншому адміністративному суду.

У судове засідання позивач не прибув, попередньо подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, при цьому не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи клопотання позивача та думку відповідача, колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Разом із тим, представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки, на його думку, рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи не підлягає оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас варто зазначити, що порядок та підстави застосування до судді дисциплінарної відповідальності врегульовано статтями 92-99 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених у цій нормі Закону.

Водночас спеціальний порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їхню незалежність від незаконного стороннього впливу.

За змістом частини сьомої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів. Рішення про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

При цьому варто звернути увагу, що у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняття «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), яке розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення повинно бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.