ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" травня 2016 р. м. Київ К/800/24849/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Калашнікової О.В.,
Суддів: Сороки М.О.,
Леонтович К.Г.
секретар судового засідання - Маджар О.
за участю
представника благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр - директора Фонду Борейка В.Є.,
представника громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" - Левіна Г.М.
представника Міністерства екології та природних ресурсів України - Важинської Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у справі № 826/11340/14 за позовом благодійного фонду Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр", громадської еколого-правової організації "ЕкоПраво-Київ" до Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи - Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України, Національна Академія Наук України, про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії щодо зміни нормативно правового акту, -
в с т а н о в и л а:
Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр", громадська еколого-правова організація "ЕкоПраво-Київ" звернулися в суд з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому просили: визнати протиправною бездіяльність відповідача, пов'язану з не усуненням протиріччя між абзацом 2 підпункту 3.1.1 пункту 3.1 в частині слів " (за винятком передбаченого в пункті 3.1.4)" та підпункту 3.1.4 пункту 3.1 (повністю) Положення про Дунайський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №538 від 22.10.2008 року та абзацу 3 частини першої статті 16, абзацу 1 частини першої статті 18 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" щодо можливості здійснення рибальства в заповідній зоні Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно не приведено Положення №548 у відповідність до норм Закону України "Про природно-заповідний фонд України", яким прямо заборонено здійснення промислового рибальства в Дунайському біосферному заповіднику Національної академії наук України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовленою
Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, громадська еколого-правова організація "ЕкоПраво-Київ" звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.05.2014 року благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" направив до відповідача лист №39, в якому просив відмінити пункти Положення про Дунайський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №538 від 22.10.2008 року та проекту організації території Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України як незаконного та внести доповнення, у відповідності до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Листом №9-03/522-14 від 02.06.2014 року директор Департаменту заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України зазначив про створення комісії з питання перезонування території Дунайського біосферного заповідника. Крім того, в листі вказано про направлення до біосферних заповідників доручення щодо необхідності переглянути проекти організації їх території у відношенні Закону України "Про природно-заповідний фонд України", а також встановлення відповідності задекларованої в них діяльності спеціальних адміністрацій основним завданням та режиму об'єкту природно-заповідного фонду. Також зазначено, що у разі виявлення невідповідностей у місячний строк підготувати проекти змін до проектів організації території та подати їх до міністерства.
02 вересня 2013 року благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" звернувся до відповідача із листом №65, в якому просив відмінити пункти Положення №538 та проекту організації території Дунайського біосферного заповідника як незаконного та внести доповнення, у відповідності Закону України "Про природно-заповідний фонд України".
Однак, листом №519/09/3-13 від 17.09.2013 року "Щодо розгляду звернення" відповідач вказав про звернення до НАН України, з проханням надати узгоджені пропозиції щодо внесення змін до Положення №538 та Проекту організації території з метою приведення їх у відповідність до вимог Закону.
Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що нормативно-правові акти, які врегульовували процес становлення та створення Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України, передбачали збереження традиційного рибальства на території заповідника. Також, судами попередніх інстанцій зазначено про те, що рибальство, яке здійснюється в Дунайському біосферному заповіднику є традиційним видом промислу в його акваторії, та є таким, що відповідає його цільовому призначенню.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 1, 5, пункту 3 частини першої 16 Закону України "Про природно-заповідний фонд" завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами.
На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме: мисливство, рибальство, туризм, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.
Сервисы для юристов