ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 540/2487/21
адміністративне провадження № К/990/38669/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна, на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2023 року (колегія у складі суддів Крусяна А.В., Єщенка О.В., Яковлєва О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та стягнення матеріальної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним рішення Дніпропетровської обласної прокуратури про відмову у виплаті йому матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року, яка оформлена листом за вих. №21287, вих.21 від 06 квітня 2021 року;
- стягнути з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року у сумі 647156,16 грн;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на порушення його права власності щодо отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої статтею 81 Закону №1697-VII, статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у цій справі
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- визнано протиправними рішення відповідача про відмову позивачу у виплаті матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року, яка оформлена листом від 06 квітня 2021 року за вих.№21-287вих.21;
- стягнуто з Держави України в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року у сумі: 647156,16 грн;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі: 3000 грн.
Додатковим рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі було задоволено частково:
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі: 750 грн;
- в іншій частині клопотання залишено без задоволення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що діями та рішенням Держави України було порушено право власності позивача (правомірні очікування позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII за період роботи у органах прокуратури, не були реалізовані Державною Україною), чим завдано майнову шкоду ОСОБА_1 актом, що визнаний неконституційними. Вирішуючи питання щодо розміру заподіяної позивачеві майнової шкоди, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач не надав розрахунку розміру шкоди, то бере до уваги розрахунок позивача, згідно з яким заробітна плата, а саме недоотриманий посадовий оклад ОСОБА_1 , визначений за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII з вирахуванням виплаченого посадового окладу, складає 647 156,16 грн.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановами від 03 серпня 2022 року скасував рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року та додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року й ухвалив нові судові рішення, якими відповідно відмовив у задоволенні позову та у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону №1697-VII, а розмір заробітної плати визначався із урахуванням постанови Кабінету міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова №505), яка застосовувалась із урахуванням пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України. До того ж, до 26 березня 2020 року відповідач не мав підстав не враховувати як межі бюджетних призначень, кошториси та штатні розписи, так і правила пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України та Постанови №505. Із цих міркувань апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури на користь позивача матеріальної шкоди, обґрунтованої позивачем в контексті статті 152 Основного Закону та норм Цивільного кодексу України.
Верховний Суд постановою від 21 червня 2023 року скасував постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року, а справу направив на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Суд касаційної інстанції зауважив, що ця справа виходячи із критерію складності справи та положень пункту 2 частини четвертої статті 12 КАС України правильно була розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження. У подальшому, рішення апеляційного суду здійснювати розгляд цієї справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін мало б бути відповідним чином вмотивоване з урахуванням вимог частини першої статті 311 КАС України. Між тим, належного обґрунтування розгляду цієї справи у порядку письмового провадження ухвали від 02 лютого 2022 року не містять, адже однією зі сторін було заявлено клопотання про розгляд справи за її участю, а також з огляду на відсутність інших обставин, визначених статтю 311 КАС України, які дозволяють апеляційному суду вирішувати справу в порядку письмового провадження. Суд констатував, що в матеріалах справи немає будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 та/або його представник були сповіщені про відкриття апеляційного провадження у цій справі. Таким чином, суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного повідомлення учасника справи про відкриття апеляційного провадження, вручення йому процесуальних документів як передумови для апеляційного перегляду справи по суті, а також не забезпечив процесуальної можливості подати відзив на апеляційну скаргу.
Сервисы для юристов