ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 160/11921/20
адміністративне провадження № К/9901/41786/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Андрієнко Вікторії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (суддя: Олійник В.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року (судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І., Щербак А.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Офісу Генерального прокурора, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- стягнути із Держави України за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта у розмірі 965 728,60 грн за період з липня 2015 року по березень 2020;
- визнати бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури протиправною та стягнути на користь позивача матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта у розмірі 32 106,00 грн за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на порушення його права власності щодо отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої статтею 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон №80-VIII) і Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII) прийняті пізніше Закону №1697-VII, а тому у 2015 році норми і положення Закону №1697-VII щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Поряд із цим відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова №505).
Відтак, з огляду на нарахування позивачеві у спірний період заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, тобто з урахуванням положень Закону №80-VIII та Закону №79-VIII, суди попередніх інстанцій констатували, що заробітну плату позивачеві нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом. Дія ж окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 втратила чинність 26 березня 2020 року, і це Рішення не може вплинути на спірні правовідносини за період з липня 2015 року до березня 2020 року, які виникли до його ухвалення, враховуючи, що в Рішенні немає застережень із цього приводу.
Щодо позовних вимог у частині стягнення на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати внаслідок прийняття неконституційного акта у розмірі 32106,00 грн за період з квітня 2020 року до серпня 2020 року, суди попередніх інстанцій, пославшись на норми Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), вказали на їхню необґрунтованість. Позаяк позивач у спірний період не мав статусу прокурора ані обласної, ані окружної прокуратури, тому дії відповідача щодо нарахування позивачеві посадового окладу у період з квітня 2020 року до серпня 2020 року на підставі Постанови №505 відповідали положенням чинного на той час законодавства.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі представниця позивача просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у межах якої авторка касаційної скарги вказує на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок визнання неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вважає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність згаданих положень означає, що вони суперечили нормам Конституції України з моменту їх прийняття. Водночас не можна нанести шкоду неконституційним актом після винесення рішення Конституційним Судом України, оскільки такий акт в цей момент втрачає чинність. Тобто, шкода виникає до виявлення факту неконституційності, у період коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним.
Таким чином Держава Україна порушила право власності позивача (правомірні очікування на отримання заробітної плати у розмірі, гарантованому частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII за період роботи в органах прокуратури, не були реалізовані Державою), чим ОСОБА_1 завдано майнову шкоду актом, визнаним неконституційним.
Позиція інших учасників справи
Дніпропетровська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Офіс Генерального прокурора у відзиві вказує, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. У межах спірних правовідносин норми законів України про державний бюджет передбачали правове регулювання питання оплати праці, зокрема, прокурорів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Уряд України визначив умови оплати праці працівників органів прокуратури у Постанові №505 (зі змінами), водночас за загальним правилом колізія правових норм у часі вирішується на користь норми, прийнятої пізніше. Офіс також зауважив, що у бюджетних призначеннях органам прокуратури України (бюджетна програма 0901000 «Здійснення прокурорсько-слідчої діяльності, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури») на заробітну плату, встановлених законами України про державний бюджет України на 2015 - 2020 роки відповідні кошти для реалізації вимог статті 81 Закону №1697-VII не були передбачені, попри постійні звернення Генеральної прокуратури України до Уряду про необхідність забезпечення оплати праці прокурорів на законодавчому рівні та на розрахунки до бюджетного запиту, які здійснювалися відповідно до статті 81 Закону №1697-VII. Крім цього, вимога позивача про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати у розмірі 965728,60 грн, на думку Офісу Генерального прокурора, є необґрунтованою і не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки вона не заявлена з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Як підсумок, відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанції у цій справі правильно встановили обставини справи та ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві навела співзвучні висновкам судів першої та апеляційної інстанції мотиви та водночас зазначила, що позивач фактично не навів розрахунку шкоди, спричиненої актом, який визнано неконституційним. Обґрунтувавши цю суму як різницю між посадовим окладом, нарахованим відповідно до Постанови №505 та визначеним за частиною третьою статті 81 Закону №1697-VII, позивач залишив поза увагою інші суми, нараховані йому Прокуратурою Дніпропетровської області за рахунок коштів Державного бюджету з липня 2015 року до березня 2020 року, як заробітну плату (до складу якої включено посадовий оклад, надбавку за вислугу років, за виконання особливо важливої роботи, за класний чин та премії) відповідно до Постанови №505, розмір якої фактично може перевищувати суму посадових окладів встановлених статтею 81 Закону №1697-VII. Таким чином, позивач не довів дійсного розміру завданої матеріальної шкоди.
Сервисы для юристов