ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2014 року м. Київ справа № 800/269/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючий Стародуб О.П.,
судді: Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Ліпський Д.В., Малинін В.В.,
секретар судового засідання - Василенко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання неправомірними дій, скасування рішення, -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій щодо розгляду подання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ВККС України) №607/дп-14 від 27.02.2014р. щодо розгляду подання в.о. прокурора Луганської області про притягнення його як судді до дисциплінарної відповідальності та зобов'язання повторно розглянути подання у відповідності до вимог чинного законодавства.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач не навів доказів того, що ним під час прийняття судових рішень у справах за позовом ОСОБА_2, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, було допущено умисне порушення норм права чи неналежне ставлення до службових обов'язків, висновок члена ВККС України таких фактів не містить, а заява прокурора стосувалось питання притягнення його до дисциплінарної відповідальності за допущені порушення норм права, а не за порушення присяги.
Також в обгрунтування позовних вимог посилається на те, що ним не було допущено порушення, передбачені частиною першою статті 83 «Про судоустрій і статус суддів», які можуть бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог наказу голови Вищого адміністративного суду України від 16.09.2014р. №56/а «Про окремі питання організації роботи Вищого адміністративного суду України щодо відправлення розглянутих справ та кореспонденції судів Донецької та Луганської областей» та згідно даних телефонограми.
Представник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, пояснив, що встановлені в ході перевірки обставини свідчать про порушення позивачем під час розгляду позовних заяв ОСОБА_2 приписів процесуальних норм щодо виключної підсутності справ, відсутності між сторонами спору, а також визнано дійсними правочини, стороною у яких є померлий, та без з'ясування правомірності набуття сторонами права власності на спірне майно.
Крім того, в обгрунтування заперечень на позовну заяву представник відповідача пояснив, що оскаржуване рішення ВККС України носить рекомендаційний характер і прав та інтересів позивача не порушує.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до пункту п'ятого частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення присяги.
Відповідно до частини другої статті 105 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
За правилами частини п'ятої статті 87 цього Закону за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
В ході розгляду справи встановлено, що Указом Президента України від 13 липня 2010 року № 768/2010 позивач призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Луганська.
В липні 2013 року в.о. прокурора Луганської області звернувся до ВККС України із заявою про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з істотним порушенням норм процесуального права під час розгляду справ за позовом ОСОБА_2
Згідно висновку за результатами перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності від 26.11.2013р. запропоновано відкрити дисциплінарну справу стосовно позивача за заявою в.о. прокурора Луганської області.
В ході проведеної перевірки встановлено, що рішеннями Ленінського районного суду м.Луганська від 11.02.2013р., від 13.02.2013р. та від 15.02.2013р. (двічі) під головуванням позивача повністю задоволено позови ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу розташованого на території Слов'яносербського, Білокуракінського та Сватівського районів Луганської області трубопроводу, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішеннями апеляційного суду Луганської області від 30.05.2013р., 19.06.2013р., та від 27.06.2013р. (двічі) зазначені рішення Ленінського районного суду м. Луганська скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції не було враховано те, що у всіх чотирьох справах спірні трубопроводи були придбані ОСОБА_4 у ТОВ «ПФ «Стальпром» на підставі договорів купівлі-продажу, нотаріальне посвідчення яких не відбулося. В подальшому між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договори купівлі-продажу цих же трубопроводів.
Скасовуючи зазначені рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що в порушення вимог статей 181, 328, 334 ЦК України суд першої інстанції не звернув увагу на те, що укладені між ОСОБА_4 і ТОВ «ПФ «Стальпром» договори не пройшли державної реєстрації, і дійшов помилкового висновку про правомірність набуття ОСОБА_4, а потім і ОСОБА_2, спірного майна, яке перебуває у власності або в користуванні інших осіб.
Крім того, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції за наявності даних про смерть ОСОБА_4 визнав дійсними правочини між померлим і позивачем ОСОБА_2, хоча відповідачем у справах зазначено ОСОБА_3, який не надав суду жодного письмового доказу стосовно предмету спору та не є стороною договорів, що є порушенням положень статті 11 ЦПК України.
Сервисы для юристов