ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 420/30488/24
адміністративне провадження № К/990/4457/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білоуса О.В.,
суддів Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року (головуючий суддя Крусян А.В., судді Шевчук О.А., Яковлєв О.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рисоіл Україна» (далі ТОВ «Рисоіл Україна») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС в Одеській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2024 року №2187115320702, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ за січень 2024 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1966137 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету 18 квітня 2024 року відповідачем складено Акт №16100/15-32-07-10/41041279. Перевіркою встановлено завищенння позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, заявленого на рахунок платника у банку та завищення показника від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 Декларації з ПДВ за січень 2024 року) у сумі 1980726 грн. На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. ТОВ «Рисоіл Україна» вказує, що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства є безпідставними та спростовуються первинними документами бухгалтерської і податкової звітності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь ТОВ «Рисоіл Україна» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 492,10 грн.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ «Рисоіл Україна» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 січня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Рисоіл Україна» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року. Витребувано з Одеського окружного адміністративного суду справу.
Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).
Так, в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги статей 9, 76, 242, 321 КАС України та не враховано первинні документи позивача та результати інвентаризації, які беззаперечно підтверджують наявність товарних залишків скаржника, які станом на 31 січня 2024 року перебували у потужностях ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» і ТОВ «АПР» та в подальшому були експортовані за кордон.
Також суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1, 7, 22, 37 Закону України від 4 липня 2002 року № 37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні» (далі Закон № 37-IV), пунктів 1.9, 11.3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року №198 (далі Положення №198), та не застосував статтю 24 Закону №37-IV, пункти 9.1, 9.17, 9.18, 9.19, 11.1 Правил надання послуг у морських портах України, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 5 червня 2013 року №348, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2013 року за №1401/23933 (далі - Правила надання послуг у морських портах України), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що діяльність портового оператора ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» і стивідора ТОВ «АПР» підпадають під дію Закону №37-IV, що суперечить наступному висновку Верховного Суду: «Портовий оператор здійснює технологічне накопичення (зберігання) вантажу та подальше відвантаження на судно, оперує морським терміналом відповідно до спеціальних галузевих нормативно-правових актів, зокрема Закону України «Про морські порти України», Правил надання послуг у морських портах України, а не є зерновим складом та не здійснює зберігання вантажу у розумінні Закону №37-IV. Складські квитанції видаються виключно зерновими складами у разі прийняття зерна на складське зберігання за договором складського зберігання. Такі документи підтверджують саме факт зберігання зерна зерновим складом. Разом з тим, ТОВ «АПР» та ТОВ «НОВІК ПОРТ СЕРВІС» не виступали у спірних правовідносинах зерновими складами, а укладені з ними договори за своєю правовою природою є договорами транспортного експедирування та перевалки вантажів. Надання такими суб`єктами послуг не передбачало складського зберігання зерна у розумінні Закону № 37-IV та, відповідно, не і передбачає видачі складських квитанцій» (постанова Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі №420/18851/24).
На думку скаржника, П`ятий апеляційний адміністративний суд помилково при вирішенні цього спору застосував наказ Мінрегіону України №728 від 8 квітня 2021 року та не застосував статті 1, 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-XIV) та дійшов помилкового висновку, що надані позивачем картки обліку експортного вантажу (приймальні акти) і картки лабораторних аналізів, що видані портовим оператором ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» (з яким у скаржника відсутні договірні відносини), нібито є первинними документами у господарських операціях з позивачем і були складені з порушенням чинного законодавства, проте ці документи не є первинними документами в операціях з ТОВ «Рисоіл Україна».
ГУ ДПС в Одеській області, скориставшись своїм правом надало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Відповідач зазначає, що ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» здійснює технологічне накопичення вантажів, що підтверджується пунктом 1.1 Договору № 03/002 від 1 березня 2019 року, яким передбачено, що «Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт транспортно експедиційного обслуговування (ТЕО) зернових, бобових, олійних культур українського походження, що накопичується Клієнтом у силосах ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» на умовах FOB ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» (далі - «Термінал») ДП «Торговельний Морський порт «Чорноморськ» (далі - «Порт»), відповідно до правил Інкотермс 2010».
Тобто, ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» здійснює накопичення вантажу, що є тотожним до зберігання, тому останнє підпадає під дію Закону №37-IV та має надати як доказ зберігання зерна складські документи. Крім того, ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» є портовим оператором (морським терміналом), який здійснює вантажно-розвантажувальні роботи у морському порту Чорноморськ.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові дійшов висновку, що факт знаходження зернових вантажів ТОВ «Рисоіл Україна» на складах ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» протягом періоду, який перевірявся безпосередньо стосується господарських операцій, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про неналежність до первинних документів карток обліку експортного вантажу та карток лабораторних аналізів. Разом з тим, картки обліку експортного вантажу (приймальні акти) складені з порушенням чинного законодавства, а саме Положення №88, а картки лабораторних аналізів не відповідають затвердженій формі відповідно наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 8 квітня 2021 року №728 та пункту 1.4 Положення № 88. Зокрема, відсутні відомості про рік врожаю, номер зерносховища, пробу, зовнішній огляд зерна, культуру, сорт, тип, походження, колір, кількість клейковини, крупність, плівчастість та інші властивості по яким вимірюється якість зерна, тобто відсутня значна частина обов`язкових відомостей у наданих картах лабораторних аналізів. Таким чином, позивачем не надано до податкової перевірки належних первинних документів щодо зберігання у ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» кукурудзи у кількості 1058,665т балансовою вартістю 6051979,40 грн.
Щодо взаємовідносин із ТОВ «АПР», то контролюючий орган зазначив, що позивачем до суду першої інстанції надано документи, а саме: Договір № 151122-3 від 15 листопада 2022 року, реєстри прийнятого вантажу для ТОВ «Рисоіл Україна» на терміналі ТОВ «АПР» у період з 1 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, Довідка №0021-010124 від 1 січня 2024 року про підтвердження залишку станом на дату 1 січня 2024 року, реєстр прийнятого вантажу за період з 1 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, Довідка № 0033-010224 від 1 лютого 2024 року про підтвердження залишків станом на 1 лютого 2024 року.
Однак, як зверталася увага відповідачем та з чим погодився суд апеляційної інстанції, відповідно до реєстру прийнятого вантажу для позивача на терміналі ТОВ «АПР» по договору №151123-3 від 15 листопада 2021 у період з 1 по 31 січня 2024 року поставка пшениці 3 класу врожаю 2023 року та 4 класу врожаю 2023 року відбувалася з 17 січня 2024 року по 31 січня 2024 року, а відповідно до контрактів №1203/1-24 від 12 березня 2024 року, №2803/1-24 від 28 березня 2024 року, які були укладені лише у березні 2024 року та митних декларацій №24UA209050000313U0, №24UA209050000390U0, №24UA209050000359U3, №24UA209050000313U0, на які посилається позивач для підтвердження реалізації товару, пшениця була реалізована через два місяці після поставки товару до ТОВ «АПР».
Тобто, виходячи з наданих позивачем документів, товар повинен був зберігатися декілька місяців до початку експортування. Тривале зберігання зерна не є тимчасовим накопиченням, отже регулюється нормами відповідно до Закону №37-IV, що в результаті вимагає для підтвердження зберігання зерна складські документи.
Справа № 420/30488/24 надійшла до Верховного Суду 18 лютого 2026 року.
Сервисы для юристов