ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 лютого 2015 року м. Київ справа № 800/582/14
12 год. 35 хв.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Цуркана М.І. (головуючий); Гончар Л.Я.; Конюшка К.В.; Розваляєвої Т.С.; Черпіцької Л.Т., секретар судового засідання - Наумець О.В.
за участю: представників позивача - ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника відповідача - Гуцала Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_10 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у с т а н о в и л а:
24 грудня 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України, Міністерства оборони України (далі - Міноборони), у якому, посилаючись на порушення відповідачами вимог законодавства стосовно проходження публічної (військової) служби, просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо невиданння указу про звільнення та зобов'язання видати такий указ. Крім того, просив визнати протиправною бездіяльність Міноборони щодо невиплати належних йому матеріальної допомоги, грошового забезпечення, непризначення пенсії та вимагав покласти на структурні підрозділи Міноборони обов'язок здійснити відповідні нарахування та виплати.
У процесі розгляду справи суд роз'єднав вимоги ОСОБА_10 до Міноборони від вимог до Президента України, а адміністративну справу за першим позовом передав за предметною підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Уточнивши позовні вимоги, представники позивача просили суд визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо: невидання указу про звільнення позивача з військової служби у запас за станом здоров'я; невидання указу про звільнення позивача з військової служби у порядку статті 14 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII); невидання указу про звільнення позивача з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів; не повідомлення позивача про результати розгляду двох подань Міністра оборони України про звільнення позивача з військової служби; непризначення позивача на посаду та незаконного зарахування в розпорядження посадової особи; нездійснення контролю за діяльністю Міноборони щодо проходження та звільнення позивача з військової служби. Крім того, просили покласти на Президента України обов'язок видати указ про звільнення позивача з військової служби у запас за станом здоров'я, або за скороченням штату, або у зв'язку з проведенням організаційних заходів.
У письмових запереченнях проти адміністративного позову, представник Президента України послався на неможливість звільнення позивача з військової служби в період проведення державою часткової мобілізації.
Заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача, які наполягали на задоволенні позову, представника відповідача, який щодо задоволення позову заперечував, дослідивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Свій висновок суд обґрунтовує таким.
Предметом цього позову зазначено бездіяльність Президента України стосовно подальшого проходження (припинення) публічної (військової) служби ОСОБА_10 після звільнення його Указом Президента України від 28 лютого 2014 року № 168/2014 з посади начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України.
Суд установив, що станом на 28 лютого 2014 року ОСОБА_10 у званні адмірала (присвоєне Указом Президента України від 24 серпня 2013 року № 453/2013) займав посаду начальника Генштабу як військовослужбовець, з яким укладено контракт про проходження військової служби. Строк дії контракту - з 18 лютого 2014 року по 21 серпня 2022 року (а.с. 74-75).
У день звільнення з попередньої посади наказом Міністра оборони України № 89 позивач визначений військовослужбовцем, що перебуває у його розпорядженні із залишенням на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗС України (а.с.136).
Рапортом від 28 лютого 2014 року ОСОБА_10 звернувся до в. о. Міністра оборони України щодо направлення до Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону для проходження військово-лікарської комісії у зв'язку з погіршенням стану здоров'я.
Рішенням в. о. Міністра оборони України від 2 березня 2014 року № 2263/з та начальника Генштабу - Головнокомандувача ЗС України від 3 березня 2014 року № 371/нв позивачу оформлене направлення від 4 березня 2014 року № 300/3/83 до вказаного лікувального закладу (акт службового розслідування, а.с. 123).
Центральна військово-лікарська комісія Міноборони затвердила постанову ВЛК ВМКУ Кримського регіону з висновком про обмежену придатність ОСОБА_10 до військової служи на підставі статей 39б - 42б графи ІІІ Розкладу хвороб, станів і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до служби у ЗС України(свідоцтво № 261 на а.с. 46-47).
18 березня 2014 року Міноборони зареєструвало рапорт ОСОБА_10 на імя в. о. Міністра оборони України про звільнення з військової служби в запас за станом здоров'я. Дата підписання рапорту ОСОБА_10 не зазначена.
Разом із тим 17 березня 2014 року, тобто в день затвердження постанови про визнання ОСОБА_10 обмежено придатним до військової служи, начальник Генштабу ЗС України звернувся до Міністра оборони України з поданням про задоволення рапорту позивача.
Погодивши подання, в. о. Міністра оборони України 19 березня 2014 року подав в. о. Президента України документи щодо звільнення адмірала ОСОБА_10
28 березня 2014 року Адміністрація Президента України повідомила про відмову в реалізації подання з посиланням на неможливість звільнення в запас військовослужбовців у період проведення часткової мобілізації (а.с. 50).
2 квітня 2014 року ті ж рапорт та подання повторно надіслані в. о. Президента України (а.с.51-57).
5 червня 2014 року матеріали про звільнення позивача з військової служби повернуті до Міноборони. Підстави для повернення у листі Адміністрації не зазначені, а зі змісту внутрішнього листування Адміністрації Президента України вбачається аналогічна мотивація (а.с. 235).
Таким чином, суд зазначає, що позивач перебуває на публічній (військовій) службі.
Сервисы для юристов