ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" січня 2014 р. м. Київ К/9991/76109/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівВинокурова К.С., Ліпського Д.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А 0409
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частини А 0409 про стягнення компенсації за неотримане речове майно,
в с т а н о в и л а :
У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про зобов'язання Військової частини А 0409 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року, позов задоволено. Визнано бездіяльність відповідача протиправною та стягнуто з Військової частини А 0409 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 6658,63 грн.
У касаційній скарзі Військова частина А 0409 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляду. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач мав гарантоване державою право на грошову компенсацію за не отримане речове майно та не пропустив строк звернення до суду, оскільки видача 13 квітня 2012 року довідки про заборгованість свідчить про визнання боргу та переривання строку позовної давності.
Проте з такими висновками погодитись неможливо.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу в Збройних Силах України та згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 січня 2012 року № 45 позивача звільнено в запас за пунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я).
За період проходження служби позивачу не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 6658,63 грн.
Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 зазначеного Закону зупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Цей Закон згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01 січня 2007 року. Проте, дія пункту 2 статті 9-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.
Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з моменту ухвалення цього Рішення.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на момент звернення ОСОБА_6 за отриманням грошової компенсації замість речового майна, Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до положень статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом України, у постановах від 04 грудня 2012 року справа № 21-345а12, 19 березня 2013 року № 21-38а13, 11 червня 2013 року № 21-156а13, 22 жовтня 2013 року № 21-286а13.
Враховуючи наведене, суди помилково вважали, що позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно після березня 2000 року підлягають задоволенню.
Сервисы для юристов