ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 грудня 2016 року м. Київ К/800/1926/16
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЗаїки М.М., Черпака Ю.К.,
секретар судового засідання Ковтонюк С.Д.
за участю позивача, представників відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства соціальної політики України
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року
у справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства соціальної політики України, третя особа - Національне агентство України з питань державної служби, про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и л а :
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування вимог зазначав, що 21 березня 2013 року його призначено на посаду директора Департаменту управління персоналом та організаційно-документального забезпечення, а наказом Міністерства соціальної політики України від 28 лютого 2014 року № 175к «Про звільнення ОСОБА_4.» звільнено з займаної посади з 03 березня 2014 року на підставі статті 7 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України. Посилався на те, що при звільнення допущені численні порушення, зокрема, звільнення проведено у період тимчасової непрацездатності та без погодження з профспілковим органом, з наказом про звільнення його не ознайомлено, копію наказу та трудову книжку не видано. Вважаючи звільнення незаконним, просив суд, з урахуванням змінених позовних вимог: визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства соціальної політики України від 28 лютого 2014 року № 175к «Про звільнення ОСОБА_4.»; поновити його на посаді директора Департаменту управління персоналом і організаційно-документального забезпечення; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу; відшкодувати завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства соціальної політики України від 28 лютого 2014 року № 175к «Про звільнення ОСОБА_4.», поновлено позивача на посаді директора Департаменту управління персоналом і організаційно-документального забезпечення з 22 квітня 2014 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2014 року, але не більш як за один рік. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині стягнення з Міністерства соціальної політики України на користь позивача середнього заробітку та постановлено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток з 22 квітня 2014 року по 23 грудня 2015 року в розмірі 260 842,95 грн без врахування податку на заробітну плату та інших обов'язкових платежів. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі Міністерство соціальної політики України порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи, зокрема, не врахували зміст листа Національного агентства України з питань державної служби від 20 березня 2013 року № 1323/80-13, та того, що позивач, обіймаючи посаду директора Департаменту управління персоналом і організаційно-документального забезпечення, забезпечував кадрову політику апарату Міністерства соціальної політики України та здійснював дії як керівник кадрової служби.
В судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі відповідно до частини 2 статті 228 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, оскільки 08 жовтня 2016 року позивач досяг граничного віку перебування на державній службі.
Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
Згідно із статтею 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.
Частиною 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Враховуючи, що обставини, на які посилається відповідач, не належать до підстав, визначених законом для закриття провадження у справі, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що наказом Міністерства соціальної політики України від 01 березня 2013 року № 95-к ОСОБА_4 призначений на посаду начальника Управління кадрового забезпечення Міністерства соціальної політики України за погодженням з Національним агентством України з питань державної служби (лист від 28 лютого 2013 року № 871/80-13).
14 березня 2013 року Міністерство соціальної політики України звернулось до Національного агентства України з питань державної служби з листом № 2768/0/14-13/09 щодо погодження призначення ОСОБА_4 на посаду директора Департаменту управління персоналом та організаційно-документального забезпечення Міністерства соціальної політики України.
20 березня 2013 року Національне агентство України з питань державної служби листом № 1323/80/13 повідомило відповідача, що Типовим положенням про кадрову службу органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 1996 року № 912 (далі - Положення № 912), передбачено утворення в органі виконавчої влади окремого структурного підрозділу, на який може бути покладено виключно обов'язки з питань кадрової роботи та державної служби. Покладання на кадрову службу інших обов'язків, не передбачених зазначеним Положенням, не допускається.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 21 березня 2013 року № 159-к позивача призначено на посаду директора Департаменту управління персоналом та організаційно-документального забезпечення Міністерства соціальної політики України.
28 лютого 2014 року Міністерством соціальної політики України видано наказ № 175-к, яким звільнено ОСОБА_4 з посади директора Департаменту управління персоналом та організаційно-документального забезпечення з 03 березня 2014 року відповідно до статті 7 КЗпП України. Підставою видання цього наказу вказано пункт 9 Положення № 912 та лист Національне агентство України з питань державної служби України від 20 березня 2013 року № 1323-80/13.
Сервисы для юристов