ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2026 року
м. Київ
справа №560/11510/24
касаційне провадження № К/990/32385/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.11.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 27.03.2025 у справі за а позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - Управління) до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Управління звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з платника податків кошти у рахунок погашення податкового боргу у розмірі 120279,87 грн.
В обґрунтування позовних вимог Управління послалося на наявність у ОСОБА_1 податкового боргу, який утворився внаслідок несплати в установлені законодавством строки узгоджених сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Управління вказувало, що ОСОБА_1 було виставлено податкову вимогу. Проте, вжиті контролюючим органом заходи не призвели до добровільного погашення платником заборгованості, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
В свою чергу, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління, у якому просила: визнати протиправними, нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.10.2023 №0520741-2408-2217-UA68040450000097735, №0520737-2408-2217-UA68040450000097735, №0520703-2408-2217-UA68040450000097735; визнати протиправними, нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2023 №0713384-2408-2217-UA68040450000097735, №0713383-2408-2217-UA68040450000097735, №0713382-2408-2217-UA68040450000097735. Також, ОСОБА_1 подала заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
На обґрунтування зазначених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 11.11.2023 вона отримала податкові повідомлення-рішення від 26.10.2023 №0520741-2408-2217-UA68040450000097735, №0520737-2408-2217-UA68040450000097735, №0520703-2408-2217-UA68040450000097735 на загальну суму податкових зобов`язань 868380,57 грн., з огляду на що 29.11.2023 ОСОБА_1 звернулася до контролюючого органу із листом про звірку даних, на підставі яких були прийняті зазначені податкові повідомлення-рішення. за результатами проведеної звірки 28.12.2023 ОСОБА_1 отримала нові податкові повідомлення-рішення від 20.12.2023 №0713384-2408-2217-UA68040450000097735, №0713383-2408-2217-UA68040450000097735, №0713382-2408-2217-UA68040450000097735 на загальну суму податкових зобов`язань 120279,84 грн. за періоди 2020 - 2022 років. ОСОБА_1 вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки усі вказані податкові повідомлення-рішення були прийняті Управлінням із порушенням строку, встановленого підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодекс України. Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що Управління звернулося до суду із позовом про стягнення з неї податкового боргу із пропуском тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 20.11.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025, позов Управління до ОСОБА_1 задовольнив: стягнув з ОСОБА_1 кошти у рахунок погашення податкового боргу у сумі 120279,84 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Управління залишив без задоволення.
Рішення судів мотивовані тим, що за умови, що об`єкт нерухомості, який належить, зокрема, фізичній особі, використовується у господарській діяльності такої особи (з урахуванням виду діяльності по КВЕД), за функціональним призначенням щодо промислового виробництва, то це є підставою для застосування вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Водночас, судами було встановлено, що у 2020 - 2022 роках ОСОБА_1 не була зареєстрована фізичною особою - підприємцем та не здійснювала діяльність з промислового виробництва (виготовлення промислової продукції у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010), отже вищезазначена нежитлова будівля не використовувалась у господарській діяльності, а отже відсутні підстави застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на зазначений об`єкт нежитлової нерухомості. Також, суди виходили з того, що Законом від 07.12.2017 №2245-VIII дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов`язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. Таким чином, визначений у підпункті 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України строк до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), не може бути кваліфікований у якості присічного, а тому складання та направлення контролюючим органом платнику податків фізичній особі податкового повідомлення рішення про самостійне визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки після 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), але у межах строку згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (1095 днів) не звільняє особу від виконання податкового обов`язку, що відповідає правовому висновку Верховного суду, викладеному у постанові від 21.06.2023 у справі №160/13606/20. З огляду на викладене, суди дійшли до висновку про те, що заборгованість платника виникла внаслідок несплати узгодженого податкового зобов`язання, визначеного податковим органом згідно податкових повідомлень-рішень, прийнятих у відповідності до вимог діючого законодавства України. Чинною є також і податкова вимога контролюючого органу. З огляду на зазначене, за ОСОБА_1 обліковується податкова заборгованість, яка підлягає стягненню з платника податків.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яким передбачено право на касаційне оскарження, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в, ухвалюючи рішення у даній справі, послався на постанову Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №160/13606/20 щодо застосування положень статті 102 Податкового кодексу України, проте ухвалив рішення, протилежне вказаному висновку.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.09.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Управління у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14.07.2026 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 15.07.2026.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції установив, що відповідно до відомостей інформаційних систем Державної податкової служби України, на дату формування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2023, у власності ОСОБА_1 перебував об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 10319,8 кв. м, реєстраційний № 638371868247, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, згідно відомостей інформаційної системи Державної податкової служби України ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа - підприємець та не здійснювала діяльність з промислового виробництва (виготовлення промислової продукції у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010), отже вищезазначена нежитлова будівля не використовувалась у господарській діяльності, що є однією з умов надання пільги зі сплати податку згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Рішеннями Теофіпольської селищної ради встановлені наступні ставки на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на нежитлові будівлі:
- на 2020 рік - 0,5 % від розміру мінімальної заробітної плати (рішення від 27.06.2019);
- на 2021 рік - 0,5 % від розміру мінімальної заробітної плати (рішення від 28.07.2020);
- на 2022 рік - 0,5 % від розміру мінімальної заробітної плати (рішення від 25.06.2021).
Сервисы для юристов